Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

Подивись, мене знов переповнює крик,
Проривається диким вогнем крізь легені. 
Я не знаю, чому, але хтось просто звик,
Не звертати уваги на інші гени.

Не дивитись на інші потреби, слова,
І вбивати, травити, немов це нормально. 
Забивати у кришку надгробка гвіздка,
Ще й шукати собі в голові виправдання,

Мов «Інакше ніяк», мов «Це складно», — ще б пак. 
Наче важко лиш їм, і воно того варте. 
А мені дуже легко, я ж просто дивак,
У якого замало життєвого гарту.

У якого багато здоров'я, життя,
І ще більше бажання надибати сили.
Подивися, я — хвора і так без кінця,
Подивися на мене, я надто щаслива? 

Все зриваюсь на крик, наче це все дійде,
І вогонь спалить біль, нікотин та проблеми. 
Хоча й знаю, що дурість людей не пройде,
Тому мовчки пускаю цей дим у легені.