Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

...я не можу про це не думати. Двадцять чотири на сім,
Я стріляю у себе ж кулями. Я заходжу ногами в свій дім,
І питаю, як довго я буду тут. Як ще довго в мені проживе,
Цей дурний циферблат між грудями. Як хтось знайде вже мерву мене,

І спитає чому ж так сталося. І чому стрілки стали у мить,
Коли все було добре, здавалося б. Коли навіть ніщо не болить,
Так щоб лізти на стіни, здаватися. Так чому ж моє серце горить,
Наче ду́мки взяли і зайнялися. Наче в мене є тільки мить,

І ні краплі ні долі ні вибору. Наче в ребрах засів кволий крик,
І за терцію іскрами вирветься. Обпече цим віршем мій язик,
Та над пальцями полум'ям зірветься. Наче квола гаряча дуга,
Обмайне моє тіло, розшириться. І почується вибух чи два,

Від якого я зникну забутою. І залишиться лиш пустота,
Розмальована чорним, загублена. Нею й буде моє життя, 
Про яке хтось напише розгублено. Про безглузді думки серед стін,
Про які він не зможе не думати. Двадцять чотири на сім.