Юлія Ройс - Покохай мене, Юлія Ройс

- Глава 18.1 -

Тім чекає мене в машині. Сідаю на переднє сидіння поруч з ним, і ми одразу рушаємо. Я не хочу розмовляти. Мені боляче. Але в брата є своя думка, і він дуже хоче нею поділитися. 

– Якого біса, Теє? – цідить. 

– Це не твоя справа, – дивлюсь на свої руки. 

– Це моя справа, бо ти моя сестра! – гиркає. – Марк не той, хто тобі потрібен! Я просив його триматись від тебе подалі! 

– Навіщо? – дивлюсь на брата. – Чому ти проти наших стосунків і чому Марк так боїться втратити тебе як друга? 

– Якби боявся, то не спав би з тобою! – кривиться. 

– Я кохаю його, а він кохає мене! – кажу. 

– Та припини! – брат ще більше сердиться. – Це не кохання! Особливо з його боку! 

– Звідки тобі знати? 

– Бо я знаю його краще! – кричить і б'є долонею по керму. – Марк не вміє кохати! Він розіб’є твоє дурне серце! 

Мене набридло слухати цю дурню. Тім нічого не пояснює. Я не розумію, чому він такий впевнений, що між мною і Марком нічого не може бути. Якби ж він пояснив…  

– Тобі не варто на нього ображатися. Це все через мене, – кажу через хвилину. – Він цінує вашу дружбу. 

– Щось не видно, – фиркає. – Скажи краще, чому зникла вчора. Ти реально всіх налякала. 

– Я бачила, як тато зраджує маму, – кажу ці слова – і сльози на очі навертаються. – У нього є інша жінка. 

Тім мовчить. Дивиться перед собою і ніяк мої слова не коментує. Це дивно. Хіба йому байдуже? 

– Ти знав? – у мене подих перехоплює, коли приходить розуміння. – Скажи мені правду! 

– Знав, – неохоче відповідає. – Вже кілька місяців. 

– Чому ти не сказав? – шепочу. 

– А що б це змінило? – злиться. – Мама теж в курсі і її все влаштовує! 

– Це як? – тепер я взагалі нічого не розумію. – Як таке може влаштовувати? 

– Теє, ну ти наче маленька, – зітхає. – Тато забезпечує нас усіх. Ти хоча б розумієш, що буде, якщо він повністю піде з сім'ї? 

– То ти ладен йому пробачити лише тому, що він тебе забезпечує? – випалюю. – І мама теж? 

– А ти – ні? Він купив тобі тачку. Оплачує навчання. Подумай, що буде, якщо тато перестане це робити. 

Я не можу проковтнути клубок, що з'являється в горлі. Сиджу, дивлюсь перед собою і не можу сказати слова. 

Таке враження, що мій світ продовжує руйнуватися. Ще трохи – і нічого не залишиться. Це просто глухий кут, і я не знаю, що зробити, щоб з нього вийти. 

Ми їдемо додому. Мовчки, бо обох розриває від емоцій. Спочатку Марк, тепер це... Світ хоче перевірити мене на міцність, чи як? 

Я бачу автомобіль тата на подвір'ї. Це так дивно. Навіть не пам'ятаю, коли востаннє він був вдома. 

Тім першим залишає салон, а я за ним. Йду до будинку і веду боротьбу сама з собою. Хочу розвернутися і тікати світ за очі. Моя мама. Мій брат. Вони змирилися з тим, що в батька своє життя. Але чи зможу змиритися я? 

– Теє! – мама виходить у коридор першою, а тато за нею. Обіймає мене і вдає, що хвилювалася. 

Я дивлюсь на тата, котрий стоїть в неї за спиною – і серце від болю стискається. 

Чи зможу я змиритися? Мабуть, ні. 

Дістаю з сумки ключі від машини та кладу на стіл поруч з ним. Мені здається, що тато все без слів розуміє. 

– Я до себе піду, – ковтаю ком в горлі. 

Залишаю свою сім'ю внизу і швидко біжу сходами на другий поверх. Кортить істерично розсміятися, бо немає в мене більше сім'ї. Це все була ілюзія. Мої рідні чудово вдавали, що все прекрасно. 

Встигаю тільки кинути на ліжко свою сумку, коли двері відкриваються і на порозі з'являється тато. Я забуваю вдихнути й дивлюсь на нього як на незнайомця. 

– Нам треба поговорити, – говорить стримано. – Я все тобі поясню. 

– Давай, – киваю і сідаю на ліжко. – Поясни мені все, бо я геть нічого не розумію.

– Ми з твоєю мамою вже давно не кохаємо одне одного, – починає тато, а я кривлюсь. Це звучить так жахливо, та йому байдуже. – Спочатку ми хотіли розлучитися, але потім зійшлись на тому, що будемо залишатися ідеальною родиною для оточення. Ваша мама  і ви не будете нічого потребувати, а я зможу… 

– Спати з іншими жінками, – закінчую за нього. 

– Теє, – тато роздратований. Сподівався, що я швидко заспокоюсь. Прийму той факт, що він – мерзотник. Цього не буде. Я не готова миритися. 

– Це ж правда, – кажу. – Ти досі одружений, але спиш з іншими жінками. Удаєш, що все чудово, коли все до біса паскудно. 

– Ти маєш зрозуміти… 

– Нічого я не маю! – кричу. – Ти можеш шантажувати Тіма і маму грошима. Але зі мною це не пройде. 

– Хочеш сказати, що тобі мої гроші не потрібні? – тато казиться. – Проживеш без них? 

– Ти – покидьок, – дивлюсь йому в очі. – Знаєш, що ми залежні від тебе, і користуєшся цим. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍