Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

25

Меріо п'є дуже повільно. Кадик ходить ходуном, з горла виривається здавлений стогін. На мить мені стає шкода цього нестерпного принца. Наступної секунди, коли на його скроні проступили крапельки поту яскравого жовтого кольору, мені стає лячно - а раптом я отруїла Меріо? А тут ще з'являється нестерпно нудотний запах.

Але одразу я помічаю, що його до щік повертається нормальний колір, і щільніше притискаю чашку до його губ. Я буквально бачу, як лихоманка минає. Він сідає рівніше і витирає рукою вологе чоло. Я обережно одним пальчиком знімаю краплю поту, що звисає з його підборіддя, і підношу до носа.

Фууууууу... Оце так сморід!!! Потрібно буде запитати Оука, чи всі ельфи так смердять під час хвороби. А як демонстрацію свого запитання, беру пляшечку з вази, де лежать хаотично звалені порожні кришталеві флакони, і збираю в неї кілька крапельок поту. Щільно закупорюю такою ж кришталевою пробкою.

Переконавшись, що я не добила Меріо своєю магією, вирішую закріпити ефект від лікування і повертаюся до казанка, щоб зачерпнути другу чашку зілля.

Я мало не пританцьовую від захвату - адже я щойно без будь-яких особливих проблем здійснила справжнє чаклунство. Можливо, я не така вже й безнадійна. Коли я не розмірковую довго і не панікую, мої руки, здається, знають, що робити.

Хоча, звісно, було б нерозумно думати, що я з такою ж легкістю підкорю Трон із червоного дерева.

Меріо ставиться до другої чашки зілля набагато скептичніше. Він знову став нестерпним і дратівливим. На жаль, це хороший знак.

- Що в ній? - він нюхає вміст.

- Ти на власні очі бачив, що я туди поклала. Навряд чи ти зрозумієш, що для чого. Але тобі й не потрібно це знати, просто пий. Чим більше в тебе увійде, тим краще.

- Це огидно, - Меріо зморщив ніс, роблячи ковток мого настою.

Мені так і хотілося відповісти: «Клин клином вибивають», але стрималася і промовчала.

- Ліки тобі явно допомагають, - я складаю на грудях руки, і терпляче чекаю, допоки він не допив. До речі, все до останньої крапельки.

І тільки після того, як переконалася, що ельф зцілився і не впаде бездиханним до моїх ніг, я відходжу до вподобаного мною крісла біля самого вікна і повертаюся до щоденників. Я вдаю, що гортаю їх, але я занадто напружена присутністю Меріо, щоб зосередитися. До того ж, я постійно поглядаю на нього, щоб переконатися, що моя магія не збирається несподівано вбити його.

- Навіщо ти мене зцілила?

Я піднімаю на нього очі і зустрічаю його погляд. Виявляється, у нього дуже красиві очі неймовірно глибокого блакитного кольору. До того ж, він має набагато молодший вигляд, коли обличчя не спотворене злісною посмішкою.

- Це мій обов'язок, - кажу я нарешті. - У цьому й полягає моя робота.

- Гадаю, мій найстарший брат не погодиться з тим, що це твоя «робота».

- Найстарший брат? - я марно намагаюся приховати своє здивування. - У вас є ще брати?

- Могла б і приховати, що розчарована цим фактом, - пирхає Меріо, доводячи, що чарівний відвар може вигнати хворобу з організму, але тільки не погану вдачу. - Хейян - найстарший брат, Орфандель - середній, а я - наймолодший.

- Ви рідні брати?

- Що за питання? Звичайно, у нас у всіх спільний батько.

Я поклала руку на щоденник Алісії. Мені здається, у неї були ... дивні стосунки з колишнім королем ельфів. Якщо на сторінках щоденника і згадувалося ім'я її чоловіка, то про дітей я не зустріла жодного слова. Це було тим більше дивно, що Алісія вельми докладно описувала свій побут, навіть Поппі було приділено кілька записів.

- Аааааа, я зрозумів, - глузливо фиркнув ельф. - Тобі просто хочеться дізнатися, чи доведеться тобі народжувати Хейану маленького плаксивого нащадка? Не хвилюйся, Хейян цілком може завести для цих цілей іншу жінку.

Я захолола, почувши ці жорстокі слова. У грудях щось боляче кольнуло. Тобто, як - іншу жінку?

Я опустила очі, намагаючись приховати від Меріо свої емоції. Не здивуюся, якщо він сказав це лише задля того, щоб зробити мені боляче. Ну, і з іншого боку, я не збираюся затримуватися тут надовго. І тема народження спадкоємців не повинна мене хвилювати.

- І де зараз Орфандель? - запитала я, щиро радіючи тому, що мій голос прозвучав спокійно.

- Він у Крайтелісі, - Меріо простягає руку до казанка із залишками зілля і виливає їх собі в чашку, робить ковток. - Оу, я й забув, що ти нічого не знаєш про мій світ. Дозволь мені пояснити.

- Це не обов'язково, - уривчасто кажу я, з підозрою дивлячись на те, як він починає ходити оранжереєю, поступово наближаючись до мене.

- Крайтеліс - це фортеця біля Великої Стіни, що тягнеться вздовж лісів фейрі, - пояснює він. - Вона була збудована кілька сотень років тому, коли клани фейрі почали міжусобні війни. Стіна допомагає тримати їх подалі від наших земель. Таке ось почесне призначення для благородного Орфанделя.

Погляд Меріо стає задумливим і явно сердитим. Мені навіть стало цікаво - чи сердиться він через місію, що дісталася середньому братові? Чи ключовим тут було - «благородний Орфандель»?

Я тихенько сміюся і хитаю головою.

- Що смішного?

- Ти нагадуєш мені одну мою подругу, ось і все.

І це було правдою. Моя подруга Емма завжди всім була незадоволена. Ми навіть називали її - «Емма-все-не-так». Вона примудрялася заздрити навіть проблемам, які виникали в інших.

- Не смій порівнювати мене з вами, людьми, і вашими жалюгідними плебейськими проблемами.

Я голосно сміюся, приховуючи злість, що спалахнула всередині, - плебейка щойно врятувала життя «високошляхетному принцу»!

- Вибач мені, о могутній принц ельфів. Адже ти так низько ставиш нас, нікчемних людців, а сам при цьому болісно заздриш своїм братам.

- Ти нічого про мене не знаєш, - Меріо жбурнув кухоль, що пролетів через усю кімнату. Те небагато, що в ньому залишилося, розлітається по підлозі, а сама чашка розбивається вщент.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍