Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

Я злякано підхоплююся.

- Прибери це, чоловіче, - він вказує рукою на безлад, який сам же й улаштував, і спрямовується до дверей.

Меріо завмирає, коли чує позаду себе гарчання Шрама. Треба сказати, що я й сама вперше чую звуки, які здатне видавати лише виплодок темряви. Ельф повертається, і в той момент, коли його очі зустрічаються з очима вовка, Шрам кидається на нього.

- Шрам, ні! - кричу я.

Магія, що завирувала в мені, на мить засліплює. Вона вимагає виходу і для цього жадає сили, якої в мене все ще недостатньо. Я могла б позичити її в рослин, але погляд падає на зелену рідину від зілля, що розповзається по підлозі. Під моїм поглядом вона завмирає і раптом... піднімається над підлогою, і випаровується. Закон рівноваги тут же починає діяти - сила, отримана від зілля, приводить мою магію в дію.

Розсуваючи кам'яні плити підлоги, неправдоподібно швидко виростає свіжа поросль, м'яко гальмуючи вовка. Шрам опускається на чотири лапи, обтрушується, гарчить на зелену стіну, яку я спорудила між ним і Меріо. Вовк обертається і поглядом докоряє мені. Приємно усвідомлювати, що не тільки мені хочеться надерти вуха самовпевненому хамовитому принцу.

На Меріо теж одне задоволення дивитися - його здивовані очі зараз займають пів обличчя.

- Шрам, ні, - повторюю я, підходжу до нього і примирливо чухаю між вухами.

Я щойно, не встигнувши ні подумати, ні зосередитися, створила магічну дію. Як мені це вдалося? Не тільки я дивуюся...

- Ти... - шипить Меріо, люто і з побоюванням поглядаючи то на мене, то на вовка...

- Я вже двічі врятувала тобі життя, - кажу я, звузивши очі. - Міг би й подякувати.

У відповідь я отримую лише потворний оскал, і Меріо стрімко йде, залишаючи мене наодинці з трепетом і благоговінням перед магією, яка все ще поколює в моїх пальцях.