Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Подивилася здивовано на дідуся. Він тільки очі на секундочку прикрив. Тато тільки злегка притримував папугу, бо інакше я тягнула до нього руки з кігтиками замість нормальних пальців.

— Він шпигує за сусідами і нам відомості приносить, — поділився інформацією дідусь — І сусідам неправдиву інформацію зливає.

— Ти в цьому впевнений? — запитала, примружившись.

— До твоєї появи був упевнений.

— Нічого ця гидота перната не зливає вам корисного, а ось застарілу інформацію так. А своєму господареві каже все, що ви не хотіли, щоб він говорив. І буде це робити й надалі.

— Звідки тобі знати, малявка? Я кажу пану Севіру тільки правду! — обурився пернатий гад.

— Ага, толку від якої нуль! А так правду, ви хіба жодного разу не помічали?

— Помічали, — похмуро відповів дідусь. — Просто, ця пташка, рідко прилітає.

— Так потрібно вибратися так, щоб не викликати підозри! І я приніс свіжі дані!

— З душком тобі дали те, що вже застаріло. І ти про це прекрасно знаєш! А значить, брешеш!

— Філе, що ми з тобою говорили про брехню?

— Що ви мені крила вирвете. Але я не брешу! Чому ви вірите їй, а не мені?! Я вас жодного разу не підводив! Ви стільки мене знаєте!

Фиркнула по котячому. Відчула на голові вушка і смикнула ними, очі, судячи із зору, теж змінилися.

— Ви ж не дозволите їй полювати на мене. Вона на мене, між іншим, напала! Я вимагаю компенсації.

— Я тебе живцем общипаю за брехню, — сказав дідусь, він прямо висловив мої думки. — І за те, що ти стільки дезінформації нам приніс.

— Я не винен, що вони по-іншому роблять, коли я відлітаю!

— Ось вважай, що зізнався в тому, що ти прекрасно знав, що твої господарі знають про твоє лукавство. І використовують для зливу неправдивих даних.

Ми з батьком мовчали, дідусь і сам справлявся з пернатим.

— Ще раз зрадиш, шию зверну, — констатував він жорстко.

Пташка підбадьорилася, а видіння показало, що якщо ми її зараз відпустимо, потім проблем не оберемося. Він не повернеться до сусідів. Тільки завдяки видінням зрозуміла, що він приносив відомості від сусідів, які не люблять магів, м'яко кажучи. І щойно батько відпустив пташку, він спробував полетіти, а я на нього кинулася і без жалю згорнула шию.

— Лія! — крик дідусь, тушка папуги впала на підлогу.

А родич бачить, що в мене дуже яскраво очі світяться і зараз світіння потроху затихає.

— Навіщо?

— Він би не полетів до господарів. Він вирішив помститися і в нього були для цього можливості. Вам би не сподобалися ті капості, що ця гидота може зробити. Це б коштувало людям життів. А він планував убити вас і виклевати очі. І, якщо потрібні якісь дані по сусідах, є ми з Янушем. Це надійно і в реальному часі.

— Спасибі, дрібна. Але тепер береш тушку і тягни на псарню. Нехай собаки пограються. Потім будуть полювати на таких, якщо побачать.

— Вони це з'їдять?

— Так.

— Чудово. Я потім на гойдалку піду. А вам краще піти на стіну.

 Покаталася я недовго і втекла до дідуся на стіну і показала, куди звернути увагу. До нас скакало троє вершників, а в них на хвості були монстри. Я частково обернулася і зашипіла. Дідусь обійняв і наказав допомогти хлопцям дістатися. Бачила, як маги з відстані атакують нечисть. І цілком успішно. Мене погладили по голові й відправили у двір. А магам було наказано бути готовими до атаки.

— Якщо це те, що залишилося після сутички, то маємо впоратися.

— Впораєтеся, тільки будьте дуже уважними. Деякі дуже добре маскуються, — сказала тікаючи.

Чоловіки лише перезирнулися і розкинули магічні сітки, щоб нікого повз не пропустити. На подвір'ї впізнала вершників: два рогатих і кіт, яких я колись зустріла в печерах. Мене теж упізнали й усмішкою це позначили. Я знову повернулася на гойдалку. І стала сильно розгойдуватися.

— Що це малятко тут робить? — запитав кіт у коваля.

— Онука командора. Його дочка з сім'єю переїхала сюди щонайменше на рік, як вона сказала. Нібито тут для них усіх безпечніше, ніж у місті. На дитину зазіхають і мала провидиця, бачила, що батька можуть убити, якщо вони залишаться. А Дін щось задумав у місті, якусь глобальну чистку і ще старших онуків сюди сплавив. От пігалиця! Узяла моду стрибати з гойдалок.

Я стрибнула з гойдалки, в інший бік від дерева. Посміхнулася задоволено і пішла знову до гойдалки.

— Смілива дівчинка.

— Ця смілива дівчинка сьогодні на дерево стрибнула з гойдалки. Ось сиділа точно так само, як зараз сіла, і точно так само розгойдувалася. Знову... я посивію з нею.

А з дерева знову почувся клекот і котяче гарчання.

— Діксоне, допоможи їй. Вона ще одного папугу вирішила зловити. З минулим гепнулася з дерева. Благо вона була зверху.

До мене на дерево сірою тінню зметнувся великий кіт і перекусив сіро-синьому папузі шию. Потім скинув того на землю. Спустився сам і мені допоміг. Щоправда, спершу довелося в мене з пащі дістати пір'я, лапками не виходило, воно застрягло між зубів.

— Мисливиця маленька, вітаю з першою здобиччю.

— Це не перша, — сказав батько. — Першими були щури. У половину цього кошеняти. Налякала одну гадину сіру так, що щурячий король виповз на світ. Нам довелося добре помотатися, поки всіх переловили. А дехто не гребує нападати на тих, хто більший.

Батько погладив мене по голові. Я перетворилася, щойно пір'я з пащі дістали.

— Трохи підросла малеча.

Я підхопила за крило папугу і побігла до собак. Вони з радістю накинулися на нового птаха. А я відчула, як ще один папуга полетів геть. Різко розвернулася і кинула в нього магією. Він каменем звалився на землю. Діксон із батьком кинулися до пташки і швидко згорнули шию.

— Ліє, лапочко моя, як ти магією збила птаха, який несприйнятливий до неї.

— На нозі в неї щось є, на що магія діє.

— Ти це знала?

— Скажімо так, я не знала, що на пташку магія не діє. І кинула звичайну сітку.