Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— А чому ти вирішила пополювати саме на цих пройдисвітів. Не сперечаюся, давно хотів згорнути ці сині шиї. Брехливі наскрізь. Але твій дідусь їм довіряв.

— Я його просвітила. Головне, що цю трійцю спіймали. Інші нескоро до нас сунуться. Але сусіди зрозуміють, що ми розкрили пташок. А як вас звати?

— Нік Діксон, можна просто Нік або Діксон. А скажи мені, Рік, як давно в твоєї доньки магія?

— Гей, не вдавайте, що мене тут немає! Досить давно і в академії я була весь час, поки Януш не закінчив її. І магістри вчили всього, що тільки могли і навіть більше, ніж за програмою бойового курсу. Єдине, що їх переклинило на зброї та бойових мистецтвах.

— Маленька ще, — спробував напоумити батько.

— А як у магічних поєдинках брати участь так не маленька, — огризнулася я тихо.

— Впізнаю Лішкорта, — пробурмотів Нік. — Тому головне, щоб вільні вуха були і бажання вчитися, і він впихне в голову такого студента все, що тільки зможе.

Почули добірний мат, такий, що батько одразу почервонів, здається, від злості. Вуха мені він закривати не став, було вже пізно. Але засукавши рукава пішов у бік того, хто лаявся.

— Усе ж над уважністю їм ще працювати, — пробурчала я і прибила нечисть, що з'явилася переді мною. Нік дивився на мене, м'яко кажучи, приголомшено, мовляв, чого це я не верещу — Реагувала я вереском тільки перші кілька разів і одразу пазурами била, — сказала чоловікові, надто промовистий вираз обличчя в нього був. — Ви ж Лішкорта добре знаєте, нам із ним було нудно. І я знайшла книжку, по нежиті, а потім дізналася, що це проходять на бойовому факультеті. Ну, він сказав, якщо правильно відреагую, навчатиме і боротьби з нечистю.

— І як ти відреагувала?

— Ну, він думав втечу. Я тільки трохи завирещала і спробувала вбити капость, що мені під ноги кинули. Хто ж знав, що це була ручна нежить магістра. Верещала вже нежить і ховалася на спині Лішкорта. А він ловив зле кошеня. Ми ж коли з ним знайомилися, я на нього теж напала з переляку. Його це тільки потішило, але сказав, правильна реакція була — бий і тікай.

Нік скупо посміхнувся і погладив по волоссю.

— Так, такого від дитини точно не очікуєш. Дивлюся на тебе і бачу дитину, а якщо тільки слухати і бачити, що ти робиш, то цілком доросла.

Я тільки сумно зітхнула.

— Допоможете їм? Мене на стіну не пустять. Буду тут вартувати. І навчіть мене з арбалета стріляти і ножі метати!

— Добре Лія. Почнемо з ножів, вони і в ближньому бою стануть у пригоді, і це буде простіше, ніж з арбалетом. Твоєму тілу поки що буде важко з ним працювати. А от ножі досить легкі і в умілих руках це серйозна зброя.

Поривчасто обійняла чоловіка. Він сторопів від моєї реакції.

— Дякую! Коли?

— Вранці до сніданку, за годину. Хоча ні, краще за півтори. Щоб ти встигла привести себе до ладу, та й я теж.

Домовившись, чоловік пішов допомагати з нечистю, що намагалася забратися на стіну. Частині це вдавалося, і її вбивали маги. Одиницям вдавалося проскочити непоміченими. Але на подвір'ї були спеціально навчені собачки і солдати. Та я не просто на гойдалці каталася. Нечисть від чогось відразу до мене лізла. Вважаючи смачною і безпечною.

А вранці почалися мої оновлені тренування. Дідусь якось із задоволенням передав їх Ніку. Іноді тільки приходив, дивився, як ми тренуємося. Брати щоранку спостерігали, та й самі розминалися і тренувалися. Через місяць уже могла влучити в мішень, хоча б у край. Спочатку, коли тільки ставили мені руку, мене відводили в кут, де нікого не було, і я могла кидати. А то по першій, мої ножі летіли куди завгодно, тільки не в бік мішені. Кілька разів поранила так солдатів. Найсумніше накричали вони на Ніка, мене проігнорували. Треба віддати належне чоловікові, він не здався і продовжував мене тренувати.

— Попала! — завизгнула радісно.

— Давай закріпимо результат, — втомлено посміхнувся Нік.

Я знову влучила в мішень уже ближче до центру. Чоловік навіть підібрався і подав мені ще один ніж. Він влучив ще ближче до центру. Мені вручили наступний, він влучив чітко в центр. Я задоволена скакала як гірська коза навколо нього. Потім обернулася кошеням і продовжила скакати.

— Вітаю! — сказав першим коваль. — Нік ти крутий, витримав.

Чоловік зніяковіло посміхнувся і підхопив на руки кошеня, що скакало навколо нього. Мене міцно притиснули до грудей і потріпали по голові.

— Красуня ти наша пухнаста, бігом ножі збирати і на сніданок!

Я втекла кошеням, потім тільки перетворилася і стала підбирати ножі та дістала з мішені. У їдальню я буквально мчала і на вході в когось із військових врізалася. Мене потріпали по голові і пропустили всередину. Влетівши в приміщення, крикнула:

— Тату, я в мішень влучила і навіть у центр!

Батько подавився, мама ляснула його по спині, щоб той прокашлявся. Брати спіймали в обійми і мало не задушили на радощах. Мамі довелося вже мене рятувати з рідних обіймів.

— Вітаю рідна, — сказала мама, мене поцілували в маківку.

Батько мовчки обійняв, дбайливіше, ніж братики. А потім посадив поруч їсти.