Кетрін Сі - Дозволь мені залишитися на ніч , Кетрін Сі

Глава 21. Лист та багато питань

Вчора ввечері мені зателефонував комісар Валері й сказав, що зранку ми можемо прийти до лікарні провідати Сільвію, вона вже може говорити та синці не такі сильні, її син може нарешті побачитися з нею. 

Клінтон дуже схвильований з самого ранку, навіть не може спокійно сидіти в машині.

— Сиди спокійно, — роблю йому зауваження.

— Я намагаюся. 

— Краще намагайся. 

— Сестра, після повернення з Аннесі ти стала ще більш злою! 

— Тобі здається.

— А от і ні, Бет… вже третій день без причини підвищуєш на мене голос. 

— Ти просто набрид мені, от і все.

— Щось сталось у Аннесі? 

Згадую погляд Джерома й стає ще більш сумно. З моменту повернення я не бачила його, відчуття, що він уникає наших зустрічей. Хоча я можу зрозуміти його. Сама цього хотіла, тож не маю права жалітися. 

— Нічого не сталося! Ми вже приїхали.

Поспіхом паркую авто й виходжу з салону. 

— Я вже не маленький, — підходить до мене. — Я розумію, що ти намагаєшся уникнути розмови, Беатріс. 

— Годі тобі! Не виріс ще, щоб лекцій мені читати! 

— Я хвилююся за тебе..

— Не потрібно! Я в повному порядку, в мене все чудово! — помічаю комісара, що дивиться на мене й роблю уклін головою в знак привітання, чоловік відповідає тим самим. 

— Доброго дня, міс Шавальє. 

— Доброго, комісаре. 

— Маєте не дуже свіжий вигляд, щось сталося?

— Погане самопочуття, багато роботи останнім часом. 

Комісар провів нас до палати Сільвії, я заходити не хотіла, але довелося, Клінтон насильно запхав мене туди. 

— Синку, — обіймає хлопчика. — Як, я рада, що ти в порядку! 

— Мамо, я так хвилювався за тебе. 

Яка мила та драматична зустріч мами та сина, от тільки мені немає чого тут робити.

— Бет, — кличе мене в той момент, коли я вже тримаюся за ручку дверей.

— Що? 

Доводиться зупинитися й підійти до ліжка, на якому вона сидить. 

— Дякую, що не залишила Клінтона самого… мені шкода, що..

— Сільвія, — перериваю її. — Давай на цьому завершимо? Ти жива, твій син в порядку, от і чудово. 

— Я повинна тобі відплатити..

— Зникніть з мого життя, — розумію, що це звучить грубу. — Це буде найкраща відплата. 

Вони дивляться на мене очима сповненими жалю. Хіба, це я та, кого потрібно жаліти? Чому вони так дивляться? Ніхто нічого не каже, тож я виходжу з палати і йду геть. На вулиці мене наздоганяє Клінтон. 

— Бет, ти така жорстока! — зупиняюся. — Я справді почав вважати тебе сестрою, а ти ось так реагуєш? 

— Так, ось так я реагую! Що не так? Думав, ми станемо однією сім'єю? Я ніколи не вважала й не буду вважати вас, — роблю паузу, — Сім'єю… Ти і твоя мати, це просто вибір мого батька, для мене ви чужі. 

— Ти жахлива! — розвертається і біжить назад до лікарні. 

— Я знаю це. 

Вимикаю сигналізацію й сідаю в салон свого авто. Нарешті я знову буду жити одна у своїй квартирі й зможу робити, що захочу. Заводжу двигун і виїжджаю з парковки лікарні. По дорозі набираю номер Деніса, але чоловік не відповідає, що ж, поїду у гості без попередження. 

У магазині купую торт для нього та фісташковий рулет для Ебігейл. 

За десять хвилин я вже стою перед двоповерховим будинком білого кольору з неймовірно гарним забором, натискаю на дзвінок й очікую відповіді. 

— Вітаю, міс Шавальє. — за мить двері відчиняються, отже, Деніс вдома. 

Опинившись в середині будинку я ніяково стою на порозі, зайти далі, ніж у коридор не дозволяє совість. 

— Довго будеш там стояти? — доноситься з кухні і я поспіхом проходжу туди. — Чого прийшла?

— Привітик, — сідаю навпроти чоловіка. — Як твої справи?

— Бет, — знімає окуляри для роботи за комп'ютером, — Навіщо ти тут? Ти сама сказала, що не хочеш більше спілкуватися. 

— Вибач мені… у той день я не мала казати тобі такі жахливі слова, — показую йому тортик. — Ти хотів лише допомогти мені, а я не зрозуміла цього.

— Радий, що ти зрозуміла це. 

— Я мала раніше прийти, але сталося стільки подій і я не мала часу, щоб прийти, як тільки зрозуміла свою помилку.

— Що за події? 

Наступні хвилин тридцять я розповідала другу про те, що сталося за останні декілька днів. Найбільше його шокувала новина, що повернувся Джером, він був готовий піти набити йому пику. 

— Він перекладає вину на мене! Каже, що це я кинула його… постійно згадував якийсь лист. — кладу шматочок торта у рот. 

— Бет? — до кухні заходить Ебігейл. — Ти чого тут? — ще двадцять хвилин я витратила на скорочену розповідь для подруги, вона була шокована не менше, ніж її чоловік. — Який ще лист? Що цей падлюка задумав? Хоче зробити тебе винної?

— Не знаю, але це вже не важливо.

— Не хочеш купити квартиру в іншому районі? 

— Чому я маю купувати квартиру в іншому районі? Це він туди переїхав, а не я! 

— Вірно, — підтримує мене Ебі. 

— Нехай він переїжджає, мені немає чого тікати, я нічого не зробила. 

— Точно. 

— Беті, — тон голосу Деніса змінюється. — Пообіцяй не вбити мене.

— Що? Чого раптово просиш про таке?

— Любий, що сталося? 

Деніс за мить став блідим мов стіна. 

— Лист про який ти згадувала раніше.. здається я знаю, де той лист.

— Лист, це не вигадка? — питає Ебігейл.

— Ні, здається не вигадка. 

Деніс зникає за дверима, ми переглядаємося з Ебігейл, ні вона, ні я, не розумію, що відбувається. 

— Бееет, — гукає мене.

— Йди до нього.

Дівчина штовхає мене до виходу. 

— Пообіцяй, що не вб'єш мене. — руки Деніса сховані за спину.

— Я не вб'ю тебе… обіцяю! 

Серце відстукує дивний ритм і я розумію, що нервую. Лист про який говорив Джером дійсно існує, він не брехав мені. 

— Осі він, — віддає мені конверт білого кольору. — Його приніс один хлопець, не знаю хто він був, але ти тоді була п'яна.. це було настільки давно, що я даже вже не пам'ятаю.

— Чому він в тебе? — я не могла відірвати погляд від свого імені на конверті. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍