Інна Романова - Мій випадковий чоловік , Інна Романова

- Вставай, ледаре!

Це був наш райський куточок ... 

Ми багато розмовляли, дуріли, любили один одного...

Мені ця поїздка запам'ятається як щось фантастично-прекрасне і незабутнє - сонце, білий пісок, дика природа, нескінченний океан і ... ВІН ... Той, з яким я пізнала своє перше справжнє кохання.

Додому їхати не хотілося зовсім, але життя така штука, що рано чи пізно, треба повертатися до звичайних буднів.

- Женю, я так переживаю. Начебто все підготував, диплом теж сам написав і різниці особливо немає, яку оцінку отримаю, але щось все одно нервую.

Я проводжала свого Костомарова на захист диплома, підтримуючи і заспокоюючи, обіймаючи і бажаючи удачі.

- Костю, не переживай, все буде чудово! Ось побачиш!

Він вийшов з дому, а я ще залишалася на пару годин, мені на практику з 12 треба було.

І тут десь через годину, я помітила флешку, яку хлопець забув.

Блін!!! Це ж бек-ап його роботи, треба терміново віддати!

Звичайно, оригінал роздрукований, основний електронний варіант теж злитий в систему, але ж завжди треба мати ще один запасний, на всякий випадок.

Я швидко одяглася, вмилася і вибігла з будинку.

В універі була через 10 хвилин, захекана, помчала до аудиторій факультету Менеджменту.

Знайшла потрібну аудиторію і тихенько відчинила двері.

Як я зрозуміла, захист вже закінчився і всі студенти сиділи в очікуванні результатів. Я хотіла непомітно вийти, але мене побачив Богдан.

- Женю, привіт! Ти яким вітром? - крикнув він через всю аудиторію, привертаючи до мене непотрібну увагу.

- Я ... - щоб мені придумати? - Я сьогодні ненавмисно з Костею перетнулася і він забув свою флешку на столі, ось, прийшла принести.

На мене дівчата з його групи дивилися з подивом, мовляв, хто така?

- Костя вийшов, давай я візьму і передам йому, - сказав хлопець Олі.

- Добре, - я простягнула флешку і вже збиралася йти, але мені шлях перекрили три дівиці, височенні (і зручно їм на таких каблах, мати рідна), з штучними губами і грудьми.

- Ти хто взагалі така? І що тобі треба від нашого Костеньки? - з ходу починає білява, сама страшненька з них.

- А вам яке діло? - спокійно відповідаю.

- Жанна - його дівчина, зрозуміла? - каже друга Барбі.

Мені стало дуже-дуже прикро, прямо до сліз... Це він з цією мимрою зустрічається, а мене просто хотів затягнути в ліжко, щоб пунктик був зарахований?  

- Не говори дурниць! - тут же встряв у розмову Богдан. - Він з тобою пару раз зустрівся рік тому, що ти вигадуєш?

Емоції були як карусель - спочатку сильне падіння, потім різкий підйом. Значить не зустрічається, не обдурив!

- Але все одно, як така дівчина, маленька і непримітна, майже дитина, може зацікавити нашого мачо-мена Костомарова? Ти що за ним бігаєш, так? - третя з них відкрила свій поганий рот.

Я набрала в легені повітря, щоб послати цих жриць назад, звідки вони вилізли, але тут з'явився винуватець торжества.

- Женю, що ти тут робиш? - він був здивований і стриманий.

- Принесла тобі флешку, ти забув на столі, - відповіла я.

- Костю, це що твоя дівчина? - перейшла на фальцет одна з подружок.

Сцена була епічною, на нас всі дивилися, і було видно, що всі чекали відповідь від Кості... Я сама більше всіх чекала на його відповідь...

- Не твоя справа, - спокійно сказав він. - Дякую за флешку, давай, - він простягнув руку, а я стримувала емоції з останніх сил...

Ось значить як... Тримаємо в секреті наші стосунки до переможного кінця...

- Я Богдану віддала, у нього забери. Бувай, - я все ще в надії повільно йшла в сторону виходу.

- Що і треба було довести, якась стороння для Кості дівчина, крутяться тут всякі! – щебетали дівчата мені в спину…

- І така горда, Костя навіть не подивився на неї! – доповнювала інша.

Дожени ж мене, поясни, що відбувається, і чому ти так себе ведеш на публіці!

Невже я нічого не значу для тебе?! 

Але він так і не наздогнав ...

Сльози лилися градом, емоції вирвалися назовні і я не могла впоратися ними...

Ось таке вона кохання ловеласа...