Роза Фаєр - Ненависть при світлі , Роза Фаєр

Глава 21.

Артем починає сміятися після моїх слів.

-Мабуть,це не тобі вирішувати. Але не бійся,я буду найкращим керівником,-притягає мене до себе.

Але я не даюся.

-Щось це все не дуже гарно пахне,-намагаюся думати логічно.

Може він знову намагається ввести мене в оману. Не дуже це логічно,але щоб бути його підлеглою і носити каву..ні, це вище моїх сил.

-Перевір свою електронну пошту. Думаю, що Святослав розумів, що ти б йому відмовила. Звісно, якщо б він сказав це по телефону,-продовжує усміхатися Артур.

-А де мій одяг і телефон?-запитую,бо мені терміново потрібно перевірити повідомлення.

-Навіщо?Ти мені і так подобаєшся,-тягне за один кінець халата, щоб розв'язати.

Проте,я знов не даюся.

-Ні, дорогенький. До поки я не вирішу ніякого сексу. І де в біса мій телефон?-даю йому зрозуміти, що говорю на повному серйозі.

Спочатку Артур закочує очі,але все ж здається.

-Телефон на зарядці в коридорі. А твої речі я віддав, щоб попрати. Тому, вирішив замовити тобі інші. Все ж нам тут не один день бути. Їх доставлять через годину. Коли будеш готова ми поїдемо в одне місце,-швидко цілує мене в губи і йде.

Так, спочатку потрібно запевнитися, що брат і справи віддав мене на поталу цьому тирану. А вже потім можна і на побачення збиратися..

Прямую до коридору і знімаю телефон з зарядки. Так добре, що Артур подумав про це.

Хоча.. чекайте. Я ще досі не впевнена чи насправді брат хоче вести якісь справи в Карпатах.

Розблоковую телефон і заходжу до своєї електронної скриньки. Самим першим повідомленням,яке написане приблизно в десятій вечора,є Святославове.

Відкриваю його і уважно перечитую..не може бути.

Повірити не можу. Він хоче трохи змінити сферу діяльності і побудувати готель. Отакої..це серйозне рішення.

Саме тому,він довіряє це Артуру, який є його партнером і мені. Тій,яка вже точно нічого не приховає від нього.

Звучить, дуже зворушливо. Якщо коротко,то ми маємо обрати поки місце,де буде розміщено саму будівлю.

Потім вже повернутися додому і узгодити бізнес-план, кошторис. Роботи дуже багато і це перша серйозна справа для мене.

Довіра дуже дорога річ. Але це ще означає, що мені приблизно два місяці доведеться працювати поряд з Артуром.

Проте,він все ж схитрив. Я не його підлегла,а просто довірене обличчя Святослава. Отже ж..

Все ж недаремно він кудись втік поки я читаю це повідомлення. Ну нічого, від мене не сховається.

-Артур!!-починаю гукати його,-Ти де,любий?-намагаюся не видати свої справжні наміри.

Проте,у відповідь лише тиша. Отже, його не проведеш.

Ні,ну як мала дитина, чесне слово. Захоче погратися в боса і підлеглу,я не проти.

Точніше..буду не проти, якщо вирішу,що нам бути разом. А може я вже вирішила просто для пристойності взяла цей час на роздуми.

Ні,вже ж варто цього разу нормально все обдумати, щоб знову не наробити помилок.

Раптом,в двері дзвонять. Я йду відкривати і бачу, що це доставили мій одяг.

А якщо по чесному,то цілий гардероб. Бо в коридор заносять десь з двадцяток пакунків. Я розписуюся про отримання і починаю переносити все це до вітальні,де бачила велике дзеркало.

Розпаковую декілька речей і бачу, що смак в Артура не промах. Навіть дуже гарний. Особливо щодо білизни.

Обираю собі один комплект червоного кольору. Він майже складається з однієї сіточки. Зручний і мій розмір,хто б сумнівався.

А от щодо вибору одягу в мене сталася заминка.

-Не знаю, що ти робиш,але продовжуй,-чую позаду голос Артура.

Він трохи охриплий і скоро впирається в мою спину. Притискає до себе, щоб я відчувала його жагу.

Мені перехоплює дихання і я нервово облизую губи.

Артур намагається нахилити мене трохи вперед, щоб вперти в дзеркало. Але я знаю, що з цього вийде.

За інших умов це було б чудово,але ще рано. 

Що якщо ми просто підходимо в ліжку,а за цим більше нічого не має..

Звісно,це дуже важливо,на мою думку. Проте, цього не вистачає...

-Зупинися,-благаю його.

-Не можу,-проходить рукою по моїх грудях,захоплює вже набряклі соски.

-Будь..ласка,-трохи скрикую від відчуттів.

-Ти хочеш мене?-цілує в плече і злегка кусає.

-Таак..

-І я тебе до одуру...

Він видихає ці слова і кладе свою голову мені на плече. Потім цілує його і починає спускатися руками нижче. Все відбувається,як в тумані. Моє дихання збилося і я лише в очікуванні передчуттів.

Проте, є одна річ,яка змушує мене зупинитися. Страх втратити це все набагато більший,ніж перспектива залишитися без оргазму. Здається,я вже говорила це,бо так воно і є.

Я ще не розібралася докінця в цьому всьому. Хоча моє рішення вже і так зрозуміле. Але щось ще змушує мене тягнути час. Наче внутрішнє передчуття,а може проста параноя. Недовіра,що ще досі десь причаїлася. Адже занадто багато сталося між нами поганого, щоб так легко все забути.

На словах це одне,а зовсім інше на практиці. Іронія долі.. скажемо так.

-Зупинися..просто зупинися!-вивільняюся від рук Артура.

Я таки набралася сил, щоб це зробити.

-Але чому?-Артур виглядає розчарованим.

Знаєте, начебто в дитини забрали цукерку. До того ще й улюблену.

-Бо  я ще маю час на роздуми. Ти мені це обіцяв,-складаю навхрест руки.

Пропалюю його незадоволенним поглядом.

-Добре,як скажеш,-підіймає він свою догори. Типу здається.

-Але скажи мені,що я маю робити з оцим?-вказує на свій стояк.

Я переводжу погляд туди і нервово ковтаю. Ух..і скучила я за ним аж ноги зводить.

Може до біса всі ці моралі і тому подібне. Я ж так хочу його,а він мене. Що ж тоді стоїть між нами..

А і справді..що?

Ну, добре. Заспокойся Єво і видихни.Підходжу до Артура і цілую його в губи. Далі опускаю одну руку на його член,що ще досі перебуває в повній готовності.

Такий твердий..мммм. Уявляю, щоб ми зараз могли робити. Проте, потрібно ще трохи часу. Зовсім, трошечки.

-Поїхали вже куди ти там казав,-різко відходжу від Артура.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍