Валерія Дражинська - Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська

23

Віддихавшись, Батур іде у ванну кімнату. А я реально навіть поворухнутися не можу. Руки ноги не слухаються. У напівдрімоті до мене доходить одна важлива деталь. Очі в паніці розчиняються. Навіть примудряюся піднятися на тремтячі лікті. Батур виходить одягненим. Я згадую, що він і не роздягався. Власна нагота починає бентежити, і я судорожно накриваюся покривалом. Але на мене нуль уваги. Узяв зі столу планшет та зосередився на ньому.

- Батур!

- Що? - навіть не відірвався від свого заняття.

- Ти був без захисту, - кажу те, що найбільше зараз хвилює.

- Не бачу проблеми. Я чистий. Ти теж, - як завжди, сама незворушність.

- Звідки ти знаєш? - дивуюся я.

- Я багато чого знаю про тебе, Каріно. Навіть більше, ніж ти думаєш, - проста констатація факту.

- Навіть не питатиму звідки, - гірко усміхаюся.

- Розумниця! - він розмовляє зі мною машинально, щось друкуючи в гаджеті.

Відчуваю себе використаною, надокучливою, настирливою дурепою. Але зупинитися не можу.

- Так вже... Але ти кінчив у мене, - "а від цього діти бувають" додаю подумки, але думаю, він розуміє, про що я.

- Тобі нема про що хвилюватися! - грунтовна заява!

- Що ти маєш на увазі?

- Тільки те, що сказав, Каріно.

- Може мені варто випити цю таблетку, як вона там...

Він, нарешті, дивиться на мене та спокійно повторює:

- Тобі нема про що хвилюватися.

Сенсу продовжувати наполягати не бачу. Все одно буде, як він сказав. Батур знову повертається до свого перерваного на кілька секунд заняття.

- Гаразд!

Я йому довіряю? Однозначно ні! Йому або все одно, або змусить зробити аборт, або, найжахливіший варіант, мені кінець. Живою звідси я не вийду. Важко зітхаю. І що мені робити?

- Ти занадто багато та голосно думаєш, Каріно! - недбало зауважує.

- Можна ще одне запитання?

Батур відкладає планшет та сідає в крісло.

- Я тебе уважно слухаю! - впирає лікті в коліна та схрещує пальці, великими впирається в підборіддя, зосереджуючи всю свою увагу на мені.

- Ти дав Богдану три дні, - намагаюся вловити роздратування та не знаходжу, тому продовжую, - Коли вони закінчуються?

- Сьогодні о восьмій вечора, - слідує спокійна відповідь.

- А що буде зі мною, якщо він не поверне ту штуку?

- Ти просила тільки одне запитання, - байдуже зауважує Батур.

- Що зі мною буде? - майже кричу я, втрачаючи терпіння, - Ти маєш мені сказати!

Навіть якщо відповідь мені не сподобається, мені потрібно її почути. Невже він не розуміє?

- Не варто піднімати на мене голос, маленька! - він встає та м'якою безшумною ходою насувається на мене.

Я вся стискаюся. Ноги підбираю під себе й обіймаю їх руками. Мені це не допомагає. Батур, спираючись одним коліном на ліжко, простягає руку та, обхопивши мою щиколотку, повільно тягне на себе. Не можу чинити опір. Покривало, що вкриває мене, летить убік. З безпристрасним виразом обличчя він обхоплює моє горло. Ось тепер сильно. Тягне вгору, ставлячи голою на ліжко. Наші обличчя на одному рівні. У небезпечній близькості одне від одного.

- Чому ти вирішила, що я тобі щось винен? - його вічно тихий рівний голос зараз викликає первісний жах, - Через секс зі мною? Думаєш це дає тобі якісь привілеї? А? Маленька?

Не можу з ним говорити. Не те, що говорити, а навіть звуку видати. У нього божевільна енергетика, яка тисне на людину, немов ти в приміщенні метр на метр і стіни в цій комірчині поступово звужуються. Злякано дивлюся в улюблені блакитні вири. Шукаю в них правду, але там лише холод.

Не дочекавшись відповіді, Батур грубо штовхає мене назад на ліжко. Я падаю на матрац та злегка підстрибую. Очі, що на мить стали чорними, з ледь помітним льодистим обідком, жадібно сканують моє оголене тіло. Знову, не дивлячись на страх, тіло охоплює збудження. Тільки цього разу лідирує не воно. Занадто божевільний у нього вигляд. Батур робить рух у мій бік. Я, скрикнувши та підібгавши коліна, "вростаюся" в узголів'я. Моя неадекватна реакція навіть саму себе ставить у глухий кут. Натомість він за мить повертає своє хвалене самовладання. Розвертається та йде до шафи.

Ані краплі не соромиться моєї присутності (хоча про що це я? де він? а де скромність?) знімає з себе весь одяг. Натягує чорні вільні штани і бежеву сорочку з каламутними розводами та короткими рукавами, яка дуже пасує до його смаглявої шкіри. Чомусь у пам'ять врізається на кілька тон нижче кишенька на грудях, з червоною вертикальною смужкою. Задивившись, я пропустила момент, коли він пішов на вихід.

- Ти дізнаєшся все вранці.

Двері за ним м'яко повернулися на місце.

Що таке час? Міркувати та розводити демагогію можна вічно. Особисто для мене зараз це каторга. Лежу і котру годину дивлюся в стелю. "Ти дізнаєшся все вранці". Тут би дожити до цього ранку. Думки зсередини з'їдають так, що впору вішатися. Невже він зможе мене вбити? Або зробити щось гірше? Як казав Коля охоронець "пустити по колу". Як на мене, краще смерть. Невже зможе? Після того, що між нами було? У нього з усіма так? Неймовірно! До втрати контролю. Сумніваюся! Хоча він сам сказав, що це нічого не означає. З очей по скронях скочуються сльози. Їхній запас вражає об’ємом. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍