Меланія Арт - Незамінна для нього, Меланія Арт

Глава 17

Марк

Сиджу і дивлюсь на таку домашню Еллі на моїй території та в моїх речах, що, до речі, виглядають на ній дуже гармонічно. Все всередині мені кричить, що це найправильніша річ, що сталася зі мною за довгий період життя. Я відчуваю, що хочу спробувати з цією дівчиною побудувати стосунки і вірю, що вони зможуть стати дуже міцними. Саме тому, мабуть, мені було так легко ділитися з нею моїм життям. Я й не помітив, як розповів мало не всю біографію, хоча спочатку думав обмежитися загальними даними. 

– Я навіть не знаю з чого почати, – Еллі довго обдумувала, але потім трохи розгублено почала говорити. – Ти правильно зрозумів, я дійсно танцівниця. Була нею все своє життя. Одного разу, десь у класі другому, до нас у школу завітала вчителька з будинку творчості. До речі, я виросла не тут, а в курортному містечку біля моря, де ось так запрошувати дітей на свої заняття було найефективнішим способом зібрати групу. Вона розповідала про танці, як це круто і весело. Я зацікавилася, адже мало не з народження не могла спокійно встояти, коли грала музика. Мені хотілося рухатися, навіть якщо це було недоречно, наприклад в магазині чи лікарні, – вона тепло посміхнулася спогадам. – Я прийшла додому і вмовила маму записати мене, та вона й не сильно була проти цього. Коротше, після першого ж заняття в мене був такий захват, що мені вже не потрібно було ніякої школи і уроків, хотіла тільки в БДТ ходити, але, звісно, мої бажання нікого не хвилювали, це була моя дитяча трагедія, ех.
   Я дорослішала, а моє марення танцями лише набирало обертів. Я ходила на всі можливі гуртки, а коли в років тринадцять мені стало мало, то попросила маму дозволити мені їздити в інше місто в справжню професійну студію танцю. Ось тут була наша з нею перша серйозна сварка, адже вона наполягала, щоб замість своїх танцюльок, я більше приділяла увагу навчанню. Мама все думала, що я переросту це захоплення і “візьмусь за розум”. Ми з нею завжди важко сходилися характерами, мені було легше домовитися з татом за все, але він тоді саме був на заробітках. Поскандалили, але потім домовилися, що я буду їздити на тренування на вихідних. Мене це спочатку влаштовувало, та цього вистачило ненадовго. Мій рівень ріс, я почала вигравати на різних конкурсах та фестивалях. Тоді мені хотілося кинути все і повністю поринути в улюблене заняття. Щоб ти розумів, я у класі дев’ятому взагалі почала прогулювати школу і таємно їздити на додаткові заняття в студію, навіть було таке, що дозвіл на відвідування від батьків підробила, а гроші відкладала з тих, що давали в школу на обід. Так в мене виходило це робити місяців три, але одного разу мій класний керівник зателефонував мамі дізнатися, чи стало мені краще, а я тоді саме вдала, що в мене харчове отруєння.
    Ох, тоді батьки влаштували мені такий скандал, що, напевно, чув весь будинок. Я розуміла, що це справедливо, тому більше такого не робила. Але й батьки пішли на компроміс, коли втямили, наскільки це важливо для мене. Вони запропонували дати справжній дозвіл на вечірні заняття посеред тижня, якщо я стану відмінницею до кінця семестру. Дурною я ніколи не була, тому вхопилася за цю можливість і повністю підтягнула навчання до успішного рівня. Вчителі тільки диву давались, адже вже були махнули на мене рукою.
    У випускному класі постало питання вибору професії. Думаю, ти вже розумієш, що вибір мій був очевидний, але він не влаштовував батьків. Вони мені розповідали, що це не робота, а хобі, яким можна займатися, поки отримую “нормальну” освіту, і до останнього стояли на своєму, але я зробила простіше. Поїхала в столицю подавати документи в університет культури без відома батьків. Вони думали, що я буду вступати на філологію, але це в мої плани не входило. В результаті – бюджетне місце на факультеті хореографічного мистецтва було моїм. Мама з татом потім ще не розмовляли зі мною тиждень, але їм довелося змиритися, назад шляху не було.
    Я переїхала до Києва і вже повністю віддалася своїй мрії. Я була кращою студенткою, ніколи не відмовлялася від виступів та позанавчального активу. Тоді в мене виникла перша думка, відкрити колись свою школу, де я буду допомагати дітям та дорослим знаходити себе у танці. Це й досі є моєю метою, саме тому я й працювала в ресторані, щоб накопичити кошти на відкриття. Ось і вся моя історія.

Нарешті я дізнався хоч трохи більше про цю дівчину. Мені було майже все зрозуміло з її розповіді, але деякі моменти хотів уточнити.

 – Ти дуже талановита, тому правильно робила, що ніколи не відмовлялася від танців, – спочатку висловив думку, що крутилася в голові, а потім перейшов до головного. – Але, Еллі, я так і не зрозумів, чому ресторан? Впевнений, в дипломованої танцівниці з твоїм рівнем підготовки і талантом було надзвичайно багато можливостей знайти роботу для душі, яка б давала не менше коштів, ніж робота адміністратором. 

– Так склалося життя, – неоднозначно відповіла вона мені. – Були обставини, що змінили мої плани, а потім мені потрібні були одразу гроші, тому я пішла працювати туди. В “Rome” мені сподобалося, і я більше нічого не шукала.

– Тобто, ти взагалі не займалася танцями професійно після університету?

– Чому ж ні, – нервово всміхнулася, – я спробувала себе в деяких сферах, але це вже був просто підробіток без майбутнього. А ще я вже давно маю свій курс “Heels” для дорослих дівчат. Мене це влаштовує.

– А що за курс? Ти береш в оренду зал?

– Ні, викладаю у школі своєї професорки з університету, вона й дала мені взагалі змогу спробувати себе у ролі хореографа. Хоч я за це не отримую фінансової вигоди, але це мій стимул скоріше відкрити вже свою студію.

Мене в її розповіді щось бентежило. Вона з таким захватом і вогником в очах розповідала про те, як в дитинстві йшла до своєї мети, а тут так просто майже все закинула і почала ховатися від того, що любить в житті найбільше. Не сходиться це в моїй голові.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍