Тімо Айраксінен - Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

платять забагато податків у будь-якому випадку. Маленькі податки і великі послуги означають оптимальну організацію. Середній клас сплачує податки й отримує послуги. Одні дістають вигоду, інші за неї платять. Лише коли спускаєш дух, настає час підрахувати прибутки й видатки. Наперед не знаєш, яким буде кінцевий результат. Спочатку здається, що забагато платиш, а відтак хворієш чи виходиш заміж за бідного годувальника з великою родиною. Рахунки починають зрівнюватися.

Послуги — як страховка. Наперед не знаєш, що згодиться. А коли потрібно і маєш, це велика радість. Коли не потрібно, слід на смертному одрі задуматися, що могло статися. Це вимагає певних зусиль. Хоча нічого поганого в житті не сталося і смерть обійшлася дешево, щось могло статися. Ключова фраза: могло статися (хоч і не сталося). Саме тому беруть страховку, і саме тому добре, що послуги доступні. Існує надто великий ризик лишитися сам на сам зі своїм нещастям. Тому слід голосувати за соціал-демократів. Вони гарантують державу загального добробуту, хоч би що у світі сталося. Підвищують податки і платежі. Усім добре. Захищеність — умова щастя. Лише соціал-демократія здатна її забезпечити, навіть у правій Фінляндії. Центристи і коаліційна партія не здатні. Жаль тільки, що комуністи більше не при справах.

3.3.4. Зрівняння доходів і проблема відчуження

Останнє із завдань держави загального добробуту — зрівняння доходів. Це означає, що ті, хто більше заробляє, відповідно, сплачують більші податки. Фінському народові ця ідея особ­ливо припала до душі, бо вона магічним чином заспокоює заздрісні зазіхання. Заздрісній людині тепло на душі від того, що заможний — не такий уже й заможний, бо податківець подумав про нього в першу чергу. На жаль, лише прибутки від капіталу після стягнення податків стають обділені, як нерідні. На власній зарплаті ніхто ще не розбагатів, це пісня пісень зрівняння доходів у державі загального добробуту. Натомість, розбагатіти можна за рахунок опціонів і акцій, але це з іншої опери. Заздрість повинна поширюватись і на них. Це складно, адже притиснуті гроші відтікають з країни. Той, хто вдовольняється зарплатою, нікуди не тікає. Він ніяк не здатен захистити свої гроші. Однак платить, адже отримує послуги.

Зрівняння доходів має цікавий стосунок до щастя. Люди несамовито заздрять одне одному, особливо якщо успішніша людина має визнання і належить приблизно до того самого суспільного класу, що й заздрісник. Цілком незнайомих і дивних вигадників можна ненавидіти і зневажати, але не заздрити їм. Заздрість виникає внаслідок порівняння й, імовірно, бере початок у братських стосунках. Це віддзеркалюють жорстокі сварки за спадщину, де виміщається вся давня злоба. Що було, те було, люди заздрять одне одному і вимагають дотримання єдиної загальної норми. Усім одного й того ж — ідеальний варіант. Тоді один не буде кращим за другого.

Тільки от, на жаль, капіталізм також вимагає різниці між доходами, а не лише створює її. Легко зрозуміти, що інший отримує більшу зарплату, ніж я. Таке суспільство. Інший краще освічений, завзятіший кар’єрист і в цілому щасливіший. Його погані риси винагороджено з лишком. Таке несправедливе у нас суспільство. Хороше утискається, погане удостоюється грошових нагород і додаткових переваг. Важко визнати, що різниця між доходами та інші мотиваційні чинники також потрібні. Кому стане змоги вчитися, гарувати, будувати кар’єру, конкурувати й брати ризик, якщо йому не запропонувати додаткових благ? Лише університетські дослідники такі дурні. Вони згодні на маленьку зарплату та комірчину, де нікому не буде до них діла. Вони, звісно, теж мають великі мрії. Кожен винятково обдарований, квітка його таланту от-от розкриється, і його запросять на роботу до Америки. Та навіть якщо все не складеться так ідеально, фінська наукова спільнота визнає цінність роботи дослідника і запросить його до своїх елітних кіл із розкритими обіймами.

Заздрість далека від щастя. Вона належить до тих самих нестерпних мук, що й туга за домом і ревнощі. Заздрість не підпорядковується розуму. Не стає меншою з часом. Вона вимагає діяльності, винагороди. Вона призводить до самообману, перебільшення, а також викривлення цінностей і фактів. Увесь світ заздрісника змінюється під впливом цієї жахливої вади. Вона пускає отруту навколо, тож ніхто більше не убезпечений в її присутності. Заздрісник розпалює в інших ненависть і веде їх за собою до боротьби за рівність і проти привілеєвих прав інших. Йому легко агітувати, адже він говорить мовою справедливості та рівноправ’я. Це великі та благородні ідеали, руйнування яких — непростимий гріх. Діяльність виправдана. Поки справедливість не встановлена, не слід наперед окреслювати межі діяльності. Бунт і революція необхідні. Нещастя взяло над людьми контроль і спонукає їх до дій. Їхні намагання вийти з ситуації, в якій вони перебувають, змушують їх до будь-яких дій, до галасу, заворушень, насильства й інших форм деструктивної поведінки. Так уважає офіційна ідеологія, що, кажуть, спирається на історичні дані та суспільний досвід.

Мабуть, даремно говорити про заздрість дискримінованих і відчужених людей. Утім, для заздрості є просте психологічне пояснення. Людиною керує певне негативне почуття, яке підштовхує її до поганих учинків і думок. Звинувачення людини у заздрості часто означає втрату можливості пояснення проблеми і зведення ситуації до звичних масштабів. Напевне, краще було б говорити про відчуженість, тобто алієнацію, якій марксизм у свій час постійно й наполегливо приділяв увагу.

Відчуженість — стан безнадії та нещастя, з якого людина неодмінно має намагатися вибратися. Відчуженість означає ситуацію, в якій людина відчуває себе, як видно зі значення, чужою всьому справжньому, реальному, бажаному й цінному. Вона помічає, що опинилася поза грою, якщо використати спортивний термін. Вона бачить довкола себе світ, частиною якого могла б бути, однак чомусь не є. Тому непричетність зав­дає їй страждань. Вона прагне відновити зв’язок з оточенням, обіцяний їй, однак утрачений. Це відчуття знайоме кожному бідному й ув’язненому. Жінки нарікають на своє місце у нерівноправному суспільстві. Вони є частиною суспільства, але не мають влади і керівних посад. Вони відчужені.

Зрівняння доходів допомагає боротися з відчуженням, принаймні ми у це віримо. Коли різниця між доходами достатньо мала, ніхто не вважає, що інший обіймає незрівнянно кращу посаду і її неможливо отримати. Втім, мені невтямки, чому саме економічна нерівність призводить до відчуження. Чому саме гроші настільки важливі, що, зрівнявши доходи і статки, ми зможемо уникнути руйнівних наслідків відчуження? Я залишу цю проблему на розгляд суспільствознавців. Тут достатньо зрозуміти, що відчужені несуть із собою ненависть, а ненависть — не те, що відчувають щасливі. Відчужені люди прагнуть чогось, чого не можуть досягти, і тому вони нещасні. Вони дають вихід своїм почуттям, вдаючись до злочинів, насильства, пияцтва та наркотиків. Вони становлять загрозу для всього