Джеймс С. А. Корі - Війна Калібана

class="p">- Окей, виступаємо. Амосе, на карті Наомі ще одні гермодвері за п’ятдесят метрів, потім якийсь склад.

Амос кивнув, узяв на плече важкий автоматичний дробовик з товстим магазином. Він мав ще запасні магазини а також гранати, що звисали з його марсіянської розгрузки. Коли він рушив, метал тихцем задзеленчав. Він перейшов на швидку ходу вздовж коридора. Голден глянув назад, із задоволенням відмітивши що люди з «Пінквотера» тримали темп і інтервал. Вони виглядали напівголодуючими, проте справу свою знали добряче.

- Кепе, тут зразу за дверима в право відходить коридор, - доповів Амос, зупинився, став на одне коліно прикриваючи неочікуваний коридор.

На мапі його не було. Це означало що нові тунелі були прокопані після того, як в останнє оновлювалась специфікація станції. Подібні до цієї модифікації, означали що у них ще менше інформації ніж вони сподівались. Це не добре.

- Окей, - Голден вказав на худорляву жінку з автоматом, - тебе звати?

- Паула.

- Паула, це твоє перехрестя. Намагайся не стріляти в кожного, хто не стріляє в тебе першим, але й не пропускай нікого без причини.

- Все зрозуміло, - відповіла жінка і наготувавши зброю почала вдивлятися в коридор.

Амос дістав з розгрузки гранату і передав автоматниці: - просто на випадок якогось лайна. Паула кивнула і притулилась спиною до стіни. Амос, вказуючи дорогу рушив до гермодвері.

- Наомі, двері номер 223-в6. Відкрий їх.

- Зрозуміло. За пару секунд він почув звук рігелів, що втягнулися.

- Десять метрів до наступного перетину, - повідомив він, огледів пінквотерівців і на вдачу вибрав старшого, похмурого чоловіка, - як дістанемось, то займаєш позицію на цьому перетині.

Чоловік кивнув, і Голден махнув Амосу. Механік ухопився за ручку дверей правою рукою і почав відраховувати від п’яти лівою. Голден зайняв позицію перед дверима, наготувавши свою штурмову гвинтівку.

Коли Амос дорахував до одного, Джим набрав у груди повітря і швиргонув себе через двері, які відкрив здоровань секунду тому.

Нічого.

Просто наступні десять метрів коридора, тьмяно освітленого декількома ЛЕДками, які не вийшли з ладу за десятиліття з часу їх останнього використання. Роки замороження-розморозки створили текстури на поверхні стін, схожі на крапаюче павутиння. Виглядало це досить ніжним, але фактично було мінералізованим і твердим мов камінь. Голденові це нагадало цвинтар.

Амос поспішив до наступного перехрестя і наступного люку зі зброєю направленою в коридор. Джим ступав за ним, пантруючи рушницею правий, бічний коридор, рефлективно намагаючись прикрити усі можливі точки проникнення до їх позиції. Ці рефлекси він отримав за останній рік.

Рік буття копом.

Наомі сказала що це не він. Він полишив службу у флоті так і не побачивши живого бою, чигаючи піратів у комфорті командного містка бойового корабля. Він роками тягав на «Кентербері» лід з Сатурну в Белт, навіть не задумуючись про щось жорстокіше аніж п’яна бійка екіпажу льодовозів, яку заводять аби розвіяти нудьгу.

Він був миротворцем, тим, хто завжди знаходить варіант попустити ситуацію. Коли складні характери спалахували, він тримав їх у спокої, чи веселив, чи просто просижував усю зміну, вислуховуючи зле, нервове, голосне бубоніння з якими проговорювалося наболіле.

Ця нова особа спочатку лізла за зброєю а вже потім говорила. Можливо вона й права. Скільки кораблів він перетворив на шлак після Еросу? Тузень? Більше? Він заспокоював себе словами що всі вони були дуже поганими людьми. Найгіршим штибом пожирачів падла, як користуючись хаосом війни і відходом коаліційного флоту як нагодою для мародерства. Штиб людей, які знімають усі дорогі частини твого реактору, викачують запас повітря і лишають тебе задихатися на призволяще. Кожне знищення подібного борту скоріш за все рятує десятки невинних суден, сотні життів. Проте це заняття щось у нього відбирало, те, чого йому вже починало не вистачати.

Тоді Наомі починала говорити «це не ти».

Якщо вони дістануться секретної бази, де утримують Мей, він отримає непоганий шанс аби відвоювати її назад. До Джима дійшло що він сподівається що це його турбуватиме, і ні з якої іншої причини, крім потреби довести що він ще в змозі турбуватися.

Амос вирячився на нього:

- Кепе, ви в порядку?

- Ага. Я просто зрозумів що мені потрібна інша робота.

- Кепе, це типу не найкращий час змінювати кар’єру.

- Точно-точно, - відповів Джим, звертаючись до раніше обраного вояка з «Пінквотеру» - це твоє перехрестя. Інструкції ті самі. Утримувати, поки я не викличу.

Старший чоловік знизав плечима і кивнув, потім повернувся до Амоса, - а мені дасте гранату?

- З якого це? Паула красивіша за тебе. Він знову відрахував до п’яти, і Голден пройшов крізь двері як і минулого разу.

Він був готовий до чергового безлико-сірого коридору але з іншого боку був чималий простір, з декількома столами і абияк розкиданою апаратурою. Частково розібраний 3-д копір пусткував без смоли, пара легких промислових маніпуляторів, щось на кшталт складної автоматичної постачальної станції яка зазвичай прихована під столами в наукових лабораторіях чи медичних відсіках. Мінералізована павутина була на стінах, але не на боксах з обладнанням. В кутку розташувався скляний куб з двометровою стороною. На одному з столів лежав стосик паперу чи брезенту. Через кімнату ще один люк стояв зачиненим.

Голден вказав на закинуте обладнання і звернувся до Вендела:

- Глянь, чи мо’ знайдеться точка доступу до мережі. Якщо зможеш увімкни туди ось це,- і передав нашвидкуруч зібраний мережевий лінк.

Амос відправив двох останніх пінквотерівців до наступного люку для прикриття, потім підійшов до Голдена і вказав пістолетом на скляний бокс.

- Досить завеликий, аби утримувати пару дітей, - сказав він, - вважаєш тут їх і тримали?

- Можливо, - погодився капітан, - Праксе чи не могли б ви, - капітан замовк, зрозумівши що ботанік пішов до столів і вже стоїть біля купки тряпок.

Коли біля неї став вчений, перспектива Голдена змістилася і раптово це перестало бути схожим на купку тряпок. Це стало дуже схожим на маленьке тіло під цератою.

Пракс вирячився на купку, його руки тягнулися вперед але від відсмикував їх. Його всього трусило.

- Це… це…- казав він ні до кого не звертаючись, його рука знову засовалась вперед і назад.

Голден глянув на Амоса, потім вказав на Пракса рухом очей. Кремезань підійшов і поклав руку тому на плече:

- Як щодо того, аби ми самі роздивились тут, добре?

Капітан дозволив на пару кроків відвести вченого від столу, перед тим як