Джеймс С. А. Корі - Війна Калібана

Коли він підняв церату аби заглянути під неї, Пракс видав гучний шум, неначе набирав повітря перед зойком. Джим зсунувся так, аби собою закрити від Пракса вид.

На столі лежав маленький хлопчик. Він був худий, з кучмою скуйовдженого чорного волосся і темною шкірою. Одяг його був яскравим: жовті штанці з мультяшним крокодилом і ромашкою. З першого погляду було не зрозумілим, що його вбило.

Голден почув якийсь шум і обернувшись, помітив почервонівшого Пракса, якай хотів пробитися крізь Амоса до столу.

Механік стримував його однією рукою в прийомі, який наполовину був схожий на рух з реслінгу, на половину на обійми.

- Це не вона, - повідомив Джим, - це хлопчина, але не вона. Хлопчик. Років чотирьох, мо’ п’яти. Почувши слова, Амос він дозволив буйному ботаніку пройти. Той кинувся до столу, рвонув церату і один раз швидко схлипнув.

- Це Катоа, - сказав Менґ, - я його знав. Його батько…

- Це не Мей, - повторив Джим, поклавши руку на плече вченому, - нам варт продовжити пошуки.

Пракс струсив його руку.

- Це не Мей, - втретє сказав капітан.

- Але тут був Стрікленд, - вимовив нарешті Пракс, - він був їх лікарем. Я вважав раз вони з ним, вони могли б…

Голден мовчав але думки були ті самі. Якщо одна дитина мертва, то інші теж можуть.

- Я вважав що це означає, що вони триматимуть їх живими, - вів далі ботанік, - але Катоа помер. Вони просто дозволили йому померти і накрили його цератою. Бася, мені дуже шкода..

Голден ухопив Менґа і розвернув кругом. Так як би зробив уявний коп.

- Це, - промовив він, вказуючи на маленьке тіло на столі, - не Мей. Ти хочеш її знайти? Тоді нам варто рухатися далі.

Очі ботаніка були сповнені сліз, а його плечі здригалися у тихому схлипуванні, але він кивнув і відійшов від столу. Амос обережно спостерігав за ним. Вираз обличчя механіка було неможливо розшифрувати. Сплила непрохана думка: я сподівався що прихопити з собою Менґа була вдалою ідеєю.

У іншому кінці кімнати, Венделл свиснув і махнув рукою. Він вказав на мережевий апарат Наомі, що його було підключено до порту в стіні і показав йому великий палець

- Наомі ти з нами? – запитав Голден, поки знову накривав цератою мертвого хлопчика.

- Так, з вами, - відповіла жінка, відстороненим від роботи з даними голосом, - через цю ноду трафік закриптований. Приєднала «Сомнамбуліста» для обробки, але він і поряд з «Росінантом» не стояв по розуму. Для цього потрібен час.

- Продовжуй спроби, - сказав капітан і маякнув Амосу, - але якщо через мережу іде трафік, значить тут хтось є

- Якщо почекаєте хвилинку, - продовжувала відстороненим тоном старпом, - я зможу вам дати камери охорони і оновлений план поверху.

- Давай нам що є, коли є але чекати не змушуй.

Амос підгріб до Голдена і натиснув щось на візорі шолому. Пракс стояв один, біля скляного кубу, вдивляючись в нього, наче там було на що дивитись. Капітан чекав, що Амос скаже щось про вченого, але той здививув:

- Звертаєш увагу на температуру, кепе?

- Ага. Щоразу як перевіряю апаратуру, вона каже «збіса холодно».

- Я стояв біля дверей, - вів далі Амос, - там вона на третину градуса вище.

Джим обмізковував це з секунду, двічі перевірив власний нашоломник екран і барабанив пальцями по своєму стегні.

- В сусідній кімнаті є клімат. Вони її гріють.

- Дуже схоже, - Амос зняв з плеча автоматичний дробовик, узяв його обома руками і перекинув запобіжник.

Капітан махнув вільним пінквотерівцям щоб ті підійшли:

- Схоже що ми наблизились до жилої частини станції. Ми з Амосом ідемо першими. Ви троє – Голден вказав на троьох бійців за виключенням Вендела, - йдете позаду і прикриваєте фланги. Венделе, ти прикриваєш наші сраки і робиш можливим спішний відхід, якщо щось піде не так. Праксе..

Джим зупинився, шукаючи ботаніка. Той тихенько прослизнув до дверей, що вели до наступного приміщення. Дістав з кишені пістолета, якого йому дав Амос. Поки Голден дививися, Менґ простяг руку, відкрив двері і повільно пройшов далі.

- Йобанарот, - звичним тоном сказав Амос.

- Дідько, - це вже був капітан, - давай-дава й-давай,- і вони увірвалися в двері.

Тільки вони підійшли до люка, Пракс скомандував голосно, але з тремтінням:

- Нікому не рухатися.

Капітан влетів в кімнату і узяв в право, механік одразу за ним, але взяв в ліво. Пракс стояв за пару футів від дверей, великий чорний пістоль виглядав неправдоподібним у його блідих, тремтливих руках. Приміщення саме по собі виглядало дуже схожим на попереднє, за виключенням того, що в кімнаті був невеликий натовп людей. Озброєних людей. Голден намагався знайти що завгодно, що слугуватиме прикриттям. Півтузеня чималих сірих пакувальних боксів з науковим обладнанням різного ступеня демонтованості в них були розставлені по залі.

Чийсь ручний термінал стояв на стільці і грав танцювальну музику. На одному з ящиків лежали декілька коробок з піцою у яких не вистачало більшості слайсів. Декілька шматків залишались затиснутими у руках. Він спробував їх полічити. Четверо. Восьмеро. Навіть тузень. І у всіх вирячені очі в роздумах що ж робити.

Джимові вони нагадували повну кімнату людей, що пакувалися перед переїздом але вирішили трохи перекусити. За виключенням того, що люди в цій кімнаті мали кобури при поясах, і лишали трупи маленьких дітей гнити у сусідній кімнаті.

- Нікому! Не! Рухатися – повторив ботанік, цього разу з більшою впевненістю.

- Вам варто його послухати, - додав Голден, повільно переводячи цівку штурмової рушниці по всій кімнаті. Аби підсилити ефект, Амос підійшов до найближчого робітника і навмисне влупив того прикладом дробовика по ребрам, зваливши чоловіка на підлогу мов мішок вологого піску. Джим почув тупіт його пінквотерівців, що забігли в кімнату позаду і зайняли позиції для прикриття.

- Венделе, - сказав капітан не опускаючи свою гвинтівку, - будь-ласка забери у цих людей зброю для мене.

- Ні, - заперечила жінка з серйозним обличчям і шматком піци у руці, - ні, я так не думаю.

- Пробачте? – перепитав Джим.

- Ні, - повторила жінка знову відкусивши піцу. З забитим ротом вона сказала, - вас лиш семеро, а нас тільки в цій кімнаті дванадцятеро. А позаду значно більше. І вони