Джулія Ромуш - Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш

Розділ 39. Андреа Танака.

Напевно, це був перший раз в житті, коли я так легковажно погодилася поїхати невідомо куди, з людиною яку бачила всього пару раз в житті. Ми хоч і вчилися разом, але дівчина явно не грішила постійним відвідуванням лекцій, та і ми крутилися в різних колах. 

 

Я сиділа в шикарному авто дівчини й ніяк не могла пригадати її ім'я. Сінді... Мінді... Мені було дуже ніяково, тому я навіть зайвий раз не дивилася в її бік, щоб знову, вп'яте, їй не "тикати". 

 

Нервово вибиваючи ритм серця пальчиками на колінах, я не могла зважитися, щоб запитати її ім'я. Дівчисько-то мене прекрасно знала, і ім'я, і прізвище, хоча, знову ж таки, ми ніде особливо не перетиналися. 

 

- Крісті, - я почула насмішкуватий голос дівчини й розгублено на неї подивилася. 

 

- Що? - Я не відразу зрозуміла про що вона, а коли до мене дійшло, то стало дуже незатишно. 

 

- Мене звуть Крісті, - посміхнувшись повторила дівчина, - я думала тебе ще трохи помучити, спостерігаючи за тим, як ти перебираєш в голові купу імен, і намагаєшся знайти те саме, - вона подивилася на мене і продовжила, - але я сьогодні добра, так що закінчу твоє катування, - Крісті мені підморгнула і засміялася. 

 

- Чому ти мені допомагаєш? - Мені не дуже вірилось в таку безкорисливість, особливо від такої як Крісті. 

 

Мене дуже цікавило це питання, оскільки ця дівчинка дружила з зарозумілою і нахабною Софі, а та вже в кінці була готова погодитися на цю роботу, тільки б мені не дісталося це місце. 

 

- Швидше ми допомагаємо один одному, мені потрібна відповідальна людина, на яку я можу покластися, - цілком серйозно промовила Крісті, - тобі потрібні гроші. Хіба ми не допомагаємо одна одній в цей самий момент? - Дівчина намагалася звучати невимушено, але щось у її голосі видавало хвилювання. 

 

- З чого ти взяла, що можеш на мене покластися? - Можливо, я була занудою, але не звикла я ось до таких подарунків долі. Все відбувалося дуже швидко, дуже гладко. 

 

Мені все діставалося досить важко з самого дитинства. За свій шматок пирога я звикла битися, вигризати його зубами, так що в таку доброту на порожньому місці, без підстав та будь-яких передумов, мені було складно повірити. 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно