Мартін Андерсен Нексе - Пасажири вільних місць

нове. Раз на тиждень увечері і кожної другої неділі з четвертої години дня дорогу їй немов осявало сонце, хоч би яка випадала погода. Люди, що їм вона не зробила ніяких послуг, літні чоловіки й зовсім молоді хлопці озивалися до неї, величали її панною попри її вбогий одяг. Крамарчук із крамниці дрібного продажу завше стояв на порозі, як Боліна йшла ввечері вулицею, і казав таке, що дівчині було смішно; поважні панове в циліндрах підходили до неї й просили дозволу провести її, і то якраз у темних місцях, де вона трохи боялася йти сама.

Ось які ласкаві виявилися до неї чоловіки! Навіть господар став трохи привітніший, як господині не було вдома.

Чи то сонце радощів, що світило на неї кожного вільного вечора й пообідній час що другої неділі, чи цілоденний дощ сліз так діяв на неї, чи, може, все разом, — досить того, що Боліна почала товстішати.

Праля порадила їй їсти зелене мило й пити гас, господарі якийсь час дивилися на неї і врешті відпровадили — їм не ставало серця примушувати вагітну дівчину працювати.

Тоді Боліна стала шукати іншого місця, та її не брали; пильно оглядали й хитали головою. Боже, ще зовсім дитина, а вже вискакала собі!.. А сама ще навіть не розвинулась як слід! Одна стара добродійка закликала Боліну до хати й звеліла розповісти, як із нею сталося таке лихо. «Тут, певне, мене залишать», — подумала Боліна. Але стара добродійка, вдовольнивши свою цікавість, відправила її геть.

Праля єдина жаліла Боліну. Властиво, хата в неї була переповнена, бо все її помешкання складалося з кімнатки і мала вона одне ліжко — односпальне. До того ж мадам Расмуссен тримала пожильця задля підмоги в господарстві. Та вона трохи відсунула ліжко від стіни і при біді на ньому можна було лягти вдвох, якщо постелити ледь ширше і якщо кришечку потіснитися, Боліні вона віддала сінник на долівці, що на ньому спала сама, і все владналося. Щовечора Боліна вкладалася спати за параваном з благенької хустки мадам Расмуссен, почепленої на спинки двох стільців, а Гансен пообіцяв не плювати вночі на підлогу: кімнатка була надто тісна. Але довго так тривати не могло. Гансен став бурчати, хоч платив тільки за харчі, та й мадам Расмуссен намулювала собі до ранку боки об побічницю ліжка. Врешті вона не витримала і згаяла цілий свій робочий день, щоб прилаштувати Боліну в одній родині, де господиня замолоду сама натерпілася, тому жаліла інших, хоч, бог свідок, не з її достатками було жаліти когось. Усе в її хаті було достеменно так, як у названих батьків Боліни, і вона знову пережила своє дитинство, не вдаючись від цього, одначе, в сентиментальність.

Місяців зо два прожила там Боліна, пораючи всю роботу, що її добра жінка брала в людей. За те її годували й дозволяли спати на одному ліжку з двома приймачатами.

А одної тривожної ночі Боліна сама зробила свій перший внесок у життя — маленьку недокрівну дівчинку, що важила близько двох кілограмів.

Коли треба було назвати батька, то виявилося, що Боліна його не знала. Добра жінка, що сама не одне зазнала на своєму віку, сердилась і обурювалася: такою вже дурепою вона ніколи не була! Та, правда, це вже як хто собі хоче!

Коли відняти вісім крон від дванадцяти місячних, то, хоч як рахуй, лишається тільки чотири. Проте Боліні було радісно й легко на серці. Вона залишила дитину під ласкавою опікою названих батьків, а сама знову пішла в найми. Немов святковий смолоскип, вступила вона тепер у життя, осяйна й радісна, багата в своїй убогості — в захваті від своєї недокрівної дитини й чотирьох крон. І вона так уміла ними повернути, що їй ставало не тільки на власні потреби, але й на вбрання дитині та на маленькі подарунки названим батькам, щоб ті добре піклувалися про малу.

А пам’ятливе життя твердо й ретельно зробило нове коло, достоту подібне до першого.

Все повторилося — і щоденні злигодні, й поодинокі проблиски сонця, і десь через рік Боліна знову побувала в тій самій родині і пунктуально, мов дрібний крамар, внесла свій другий внесок, такої самої ваги й статі, як і перший. Вона аж сяяла з утіхи, бо цього разу запам’ятала, хто був батько дитини, — один молодий конторник з якоїсь фірми. Непогано, навіть сама добра жінка визнала, що таким знайомством не соромно будь-де похвалитися. Та як дійшлося до діла, то молодика того не пощастило відшукати.

А все ж то був, так би мовити, поступ. І коли вже добра жінка взяла Боліну під свою опіку, то тепер погодилась на чотири крони готівкою, а решту Боліна мала доплачувати натурою від майбутніх своїх господарів. Крім того, Боліна, мавши тепер великий досвід, могла вимагати чотирнадцять крон платні і дві крони залишати на власні потреби.

Боліна вкладалася в ті дві крони, тобто купувала дітям якусь одежину; їй самій нічого не залишалося. Вбрання її зносилось, і вона мерзла дужче, ніж перше, — особливо як плакала. Але не запеклася й ні на кого не нарікала; їй ніколи й на думку не спадало вимагати від життя більшого, ніж воно їй тепер давало.

Навпаки, Боліна безмежно пишалася своїми недокрівними дітьми, що робили неймовірні успіхи, — головним чином у витривалості, І пишалася тим, як вона про них дбала: нікому діти не коштували стільки, як їй, вона ж бо віддавала їм усе, що могла заробити! Найбільше її журило те, що нічого не можна було відкласти ані для дітей, ані на подарунки названим батькам. Бо хоч які ті були добрі, а все ж ця обставина, певна річ, відбивалася на дітях: з ними вже менше панькались, коли Боліна навідувала їх.

Як було домовлено, Боліна відсипала трохи то кави, то цукру, часом приховувала яєчко, пів французької булки, шматок м’яса. Але найбільше ощадила на тому, що сама недоїдала. Господиня, що вдоволено відзначала, який поганий у Боліни апетит, не могла збагнути, куди ж усе таки діваються харчі. І якось добачила, що служниця краде.

Боліна вся похолола, як її названо злодійкою. Вже понад тисячу років панівні верстви вправляються вимовляти це слово, і найпростодушніша господиня може сказати