В. Таль - Незвичайні пригоди бурсаків

Попрощалися з ним бурсаки та й пішли до попа.

Гарний у попа двір, а хата нова, рублена, весела така, немов посміхається. Є комора й повітка ще й льох, повен двір курей, гусей та качок. Видно, що піп живе з божого слова найкраще за всіх. Он і собака в нього на ланцюгу такий гладкий. Є чим годувати. Гавкнув він двічі на бурсаків та й замовк.

Вийшла з хати дівчина, мабуть наймичка, бо в дрантя одягнута. Спитав Самко, чи дома батюшка.

Аж ось вийшов з хати й сам піп, не дуже старий, ні гладкий, ні худорлявий, обличчя в нього байдуже, а очі немов сонні, ніс товстий, сизий. Заклавши руки в кишені підрясника, він якось підозріло оглянув хлопців і запитав суворо, чого їм треба. Самко сказав.

– Продать вам хлєба на алтин і голову морочіть неохота, – промовив піп, наче не хочучи балакати з подорожніми. Одвернувся й почав дивитися на качок і гусей.

Витяг Самко золотого з сакви, блиснув він; глянув піп, заблищали в нього очі, обличчя зробилося лагідне та привітне. Помовчав трохи, потім зітхнув побожно і промовив, ніби сам до себе, чуло слова із Святого Писанія: «Будьте мілосердні, как отец ваш небесний».

– Зайдіте, раби Божіє, в мой дом. Я било подумал, что ви какіє нєпутьовиє люді. А хорошім людям я рад, словно родним. Зайдіте, отдохнітє как странниє люді, – запрошує бурсаків піп, одчиняючи двері в хату.

Знає Самко попівську жадобу та ненажерливість. Ось як ласкаво забалакав піп, побачивши золотого. Та кат з ним, тут аби купити хліба та тікати мерщій звідціль.

Марко перший попхався в попову хату, вже його за поли не вдержиш, коли почує про їжу, та ще він такий: коли побачить попа, то робиться зовсім покірливий та малий. Ось піп забалакав ласкаво, так він і розслинився, повірив, що то з щирості.

Увійшли в хату. Чепурно та затишно в поповій світлиці, пахне ладаном та воском.

– Вот, матушка, послал нам Бог двух странніков Божіх, – промовив піп до жінки, невеличкої на зріст, пухкої, мов пампушечка. Вона сиділа саме біля вікна на стільчикові, ще й подушку гаптовану під себе підклала. Мабуть, від нічого робити, дивилася у віконце.

Поздоровкалися хлопці до попаді. Вона встала з стільця, одповіла на привітання.

Запрошує піп хлопців сідати. Сіли вони. А попадя швидко пішла до другої кімнати. Запитав піп бурсаків, хто вони. Сказав Самко, що вони півчі, думали йти до Москви, а оце знову прямують до Києва. Зрадів піп: мовляв, свої люди. Розпитав про святий Київ, а потім почав розповідати про тутешнє життя. Лаяв людей, що вони ледачі, вихваляв панів. Скаржився, що панам не дають рабів, посилався на святе письмо, мовляв, колись усі праведні люди мали в себе рабів, а тепер тільки в чорного духівництва є кріпаки. Хоч панський прикажчик, Мітріч, згонить людей на толоку попові, на оранку, сіянку, на жнива та молотьбу, але ж це люди панські, а не його, попові. Он милостива цариця нагороджує панів, а про духівництво не дуже дбає. Живи отут з ледачих людей, що попові несуть самі гріхи, а не притиснеш їх, то самі нічого не принесуть. Гірке життя попові.

Увійшла попадя, запрошує гостей до столу в другу кімнату. Чепурно і в другій кімнаті, лоскочуть в носі запашні страви. Ось на довгому столі стоять сулії з чимсь, лежать купами пиріжки білі та пухкі, сметана в мисках, печеня, смажені качки й ціла гуска, а на великім точенім тарелі величезна варена риба. А он величезна купа пампушок. Видно, що гірке життя попові.

– Помолімся Господу пєрєд трапєзою, – сказав піп і, ставши до кутка перед образами, почав голосно виспівувати молитву.

Марко зовсім розслинився, теж почав підтягати басом. Не звертає уваги, що Самко йому підморгує, щоб він мовчав. Боїться Самко, що піп, почувши Марка на співах, та запитає, чого він стрижений. Що тоді йому брехати?

Почув піп, що помагач є до співу, затяг ще молитву. Гуде за ним Марко та позирає ласо на страву.

Після моління посідали до столу. Налив піп з сулії повні срібні корячки, частує гостей. Випив Самко коряк меду, а далі одмовився пити, пам’ятаючи, як він упився в Чернігові. А Марко знову не звертає уваги на те, що Самко його сіпає за полу, щоб він багато не пив, цмулить міцний мед та їсть на всі заставки. Попадя, сидячи супроти Марка, тільки підкладає в його миску м’яса та риби. Наймичка носить з пекарні різні страви та становить на стіл, а вони так і зникають. Уже й піп поглядає здивовано на Марка, а той ховає усе у свою утробу, неначе в прірву, ковтає пампушки з одного разу, не жувавши, мов півень хробаків.

– У тєбя голос хорош, а утроба єщо лучше, – не втерпів піп.

Добула попадя з шаховки не дуже велику сулію якоїсь вистоялочки. Налила вона корячка, підійшла до попа, глянула йому лагідно у вічі й промовила ласкаво:

– Випєй, свєт мой, із моїх рук за нашу любовь.

Глянув піп жадливо на свою дружину вродливу, вихилив до дна коряка і вирячив очі від задоволення. Почала вона частувати й гостей; Самко одмовився, а Марко пив та, загубивши сором, кінчав усе, що на столі.

Не одмовлявся і