Олександр Медведєв - Танці утрьох

навіть тут, у камері, він боявся говорити, щоб його не почули. Хто? Та хто завгодно. Страх стимулює уяву краще за героїн. Усвідомлюючи ситуацію, в якій опинився Михайло, я нахилився до його вуха і заговорив майже пошепки.

— Я вас розумію, Михайле. Зрозумійте і ви мене. І з обов’язку служби, і просто як нормальна людина, я зацікавлений у справедливому вирішенні справи. Я хочу знайти справжнього вбивцю і захистити вас від мафіозі.

В існуванні мафіозної організації я був упевнений на сто десять відсотків. Гретинський не витримав. Тягар останніх днів став для нього заважкий. Він заговорив так само тихо, як і я:

— Вони погрожували взятися за Наталю, якщо я відмовлюся визнати провину.

Це був удар нижче пояса. На якусь мить я пошкодував, що спалив показання Осетинського і почав удавати з себе Клінта Іствуда.

— У якій формі вам передали повідомлення?

— Це була записка, надрукована на друкарській машинці.

— Хто вам її передав?

— Не знаю. Нас вивели на прогулянку, а коли я повернувся у камеру, вона була вкладена в одну з цих книг, — він кивнув у бік столу.

— Ви зберегли її?

— Звичайно, ні. Це була їхня вимога — обов’язково знищити.

— Е-хе-хе, Михайле… — сказав я, не витримавши, на весь голос.

— Та ж тут двічі на добу роблять огляд. А якби записку знайшов хтось із ваших непідкупних (на цьому слові Михайло зробив іронічний наголос) співробітників? Танцюючи під чужу дудку, треба бути послідовним і танцювати до забуття.

Добре. Добре принаймні те, що він розговорився.

— Розумію, — я знову заговорив пошепки: — Скажіть, Михайле, а ви могли б якомога більш точно відновити зміст послання?

Гретинський одразу спохмурнів.

— Це щось змінить? Що ви можете мені запропонувати? Ви спалили мої визнання. Звичайно, приємно бачити перед собою чесну людину. Але який мені зиск з вашої чесності? Вони позбавили життя Марину, а тепер погрожують убити Наталю?

На жаль, більшість людей ототожнюють мафію з непоборним монстром. Такому сприйманню значною мірою у вісімдесяті роки сприяв італійський кінематограф. Тієї миті я навіть зробив парадоксальне припущення, що фільми на зразок «Спрута» транслювалися по нашому телебаченню за вказівкою вітчизняної мафії. Подумки я усміхнувся.

— Михайле, людей зводить зі світу не мафія, не сифіліс і не п’яний водій на КАМАЗі, а власна дурість, неусвідомлене прагнення смерті. Якщо ми усі — я, ви, Наталя і мої надійні, підкреслюю, надійні друзі з Управління — візьмемося за ваших ворогів, ми їх, безсумнівно, приберемо до нігтя.

Михайло скептично зміряв мене з ніг до голови. Потер ніс — такого раніше я за ним не спостерігав. Подивився праворуч, ліворуч, на заґратоване маленьке віконце під самою стелею.

— Вам подобається Наталя, — сказав він тоном Булавіна, радше ствердно, аніж питально.

— Подобається, — погодився я.

— Ви докладете всіх зусиль, щоб врятувати її?

— Даю слово, — вперше, ведучи дізнання, я почував себе підслідним.

— У вас є ручка і папір?

Я дістав усе необхідне. Гретинський сів за стіл, поклав книги на підлогу і відтворив текст переданої записки:

«Зізнайся в убивстві Рубіної. Негайно. Інакше Наталі не жити. Не намагайся нас обдурити, інакше Наталі не жити. Знищ прочитане, інакше Наталі не жити. Представники підпільного угрупування».

— Це дослівний зміст записки, — прокоментував Гретинський.

— Цікавий стиль, — мовив я і кілька разів перечитав акуратно виведені рядки.

— Спасибі, Михайле, — я простягнув йому руку.

Він відповів міцним рукостисканням.

— Вам, Михайле, звичайно, невідомо, що спонукало мене сьогодні прийти до вас, м-м-м… у гості.

Гретинський заперечливо похитав головою.

— Один з наглядачів, зауважу, дуже порядна людина, подзвонив мені і сказав, що йому пропонували чималі гроші за те, щоб він вам передав цю записку. Він відмовився, тоді знайшли іншого, більш згідливого. Отже, можна зробити висновок, що ці круті хлопці не мають тут, у слідчому ізоляторі, своїх людей. Тому можете спокійно залишатися тут. Гадаю, так буде краще. Якщо ж вам раптом набридне ця похмура обитель, попроситеся до мене на допит, скажете вартовому, що вам потрібно повідомити мені щось надзвичайно важливе. Домовилися?

— Авжеж.

Вийшовши в коридор, я кинув конвоїру:

— За Гретинським давно тюрма плаче, але він поводиться так дивно, то ви вже тут придивіться до нього уважненько, щоб бува нічого не натворив.

Це я навмисно так сказав. Щоб ввести в оману замаскованого ворога, якщо він тут був, звичайно.

* * *

10 травня, 11.20

Булавін зустрів мене питальним поглядом.

— Як же це так, Володю? Учора, коли всі нормальні працівники гуртом проводили час, — Булавін награно обурювався, — ти відокремився і зник у невідомому напрямку. Ображаєш старого, не заходиш. А я хотів би знати, як там справи з Гретинським. Чого з ним зволікаєш?

Я зібрався з духом і випалив: