Олександр Медведєв - Танці утрьох

class="book">— От цей, Глібе Георгійовичу, — я вказав на пістолет із знятим глушником, — був заряджений холостими. А цей, — я тицьнув пальцем у другий, — бойовими, але мені його, слава Богу, використати не довелося.

— А цей? — зацікавлено буркнув Булавін.

— Теж холостими, але в глушнику був один кустарний газовий заряд. Його й отримали Сапегін з водієм.

— То виходить, вони живі. Буде кому сісти на лаву підсудних, — з відтінком жалю, як мені здалося, буркнув Булавін.

Я не міг більше приховувати своїх підозр і, прямо глянувши йому в очі, запитав:

— Товаришу полковник, у вас із Сапегіним спільні інтереси?

Булавін помовчав, потому, дивлячись мені в очі, сказав:

— Володю, скажу тобі щиро. Ти розумний і нікому не переповідатимеш моїх слів. Із Сапегіним наше відомство перебувало у досить тісних ділових контактах. Буровська школа — хороша школа. Сапегін іноді здавав нам своїх конкурентів у сфері тіньової економіки, натомість ми забезпечували йому захист. Декого при цьому саджали, згадай хоча б історію з фальшивими швейцарськими франками, а Сапегін грів руки. Ще десять днів тому співробітництво з ним нас улаштовувало. А після вбивства Рубіної він почав вимагати, щоб у скоєнні злочину було обвинувачено Осетинського, сам же обіцяв здати відділу Букреєва одну велику акулу. Як бачиш, перебрав через край. Ось чому я призначив тобі вести розслідування, бо був абсолютно впевнений у тому, що ти не засадиш невинну людину за ґрати. Але Сапегін чи то припустився помилки, чи то навмисно обдурив нас. Велика акула безслідно зникла. А ти, Володю, зробивши наскок на будинок моди, переполошив усе гніздо. Зізнаюся, я не чекав такої спритності від тебе. Сапегін справді злякався і запропонував мені такий обмін: він самотужки прибирає вбивцю Рубіної, а я передаю справу Золотарьову, щоб ти ненароком не добрався до лігвища бандюг.

— А чому ж і досі не з’явився Букреєв?

— Я був упевнений у тому, що ти прибудеш на місце подій вчасно. До того ж, Букреєв спізнився лише на кілька хвилин.

Ми вийшли з фургона. На невеликій відстані від мазди стояли чотири дешевих цивільних легковики і РАФ. Звичайно, хлопці знали, що я приїду першим і не поспішали світитися. Навіщо? А раптом Сапегін передумає відправляти сьогодні колекцію китайських антикварних речей? Тоді мої дії можна буде кваліфікувати як самоправність, мене вигнати з органів або запроторити за ґрати і спокійно продовжувати користуватися послугами сексота Сапегіна.

* * *

16 травня, 16.01

Похитуючись, Кононов ішов бульваром, декорованим клумбами в чавунних вазах, і розглядав вітрини й вивіски. Перехожі сторонилися його — похмурого і надміру схвильованого. Проходячи повз кав’ярню з вивіскою на арабській, Кононов відчув нездоланне бажання відпочити.

Машини мчали, немов маленькі торнадо. Зупинятися на бульварі було заборонено. «Я б обов’язково зупинився тут, — подумав Кононов. — Можливо, такого погожого дня дорожня міліція не запримітила б мене». Ніби в унісон його думкам біля уподобаної ним кав’ярні пригальмував шикарний синій автомобіль, знехтувавши попереджувальні знаки.

— Комісаре? — Кононов почув позад себе жіночий голос, але не обернувся: був упевнений, що звертаються не до нього. Він уже смикнув на себе металеву ручку дверей кав’ярні, як його гукнули вдруге.

— Комісаре, ви часом не знаєте, як проїхати до будинку моди «Наталі»?

Кононов обернувся. За кермом машини-порушниці сиділа панна в чорних окулярах і капелюсі.

— Привіт, Наталі! — розгублено мовив Кононов. — Може, зайдемо, вип’ємо кави?

У відповідь Наталя розсміялася. Голосно, дзвінко і щиро. Вона кивнула головою у бік кафе. Кононов обернувся. «Закрито на ремонт», — вказував напис на скляних дверях.

Дівчина жестом руки запросила Кононова до машини. Усміхнувшись, він пірнув у авто, і вони помчали назустріч весні.

Оглавление Розділ 1 Розділ 2 Розділ 3 Розділ 4 Розділ 5 Розділ 6 Розділ 7 Розділ 8 Розділ 9