Мирослава Горностаєва - Син сонця

— Чаті, - мовив розмарено, — як тут гарно, еге ж?

— Звісно, синку, — озвався весело сута, — то ти роздумав полювати?

— Хай цим розважаються сини Дгрітараштри. Після отого випадку з відлюдником мені спротивилося полювання. Зрештою, невеликий подвиг — підбити стрілою беззахисну антилопу…

— А полювання на тигра? — примружився Чаті.

— На тигра — то інша річ… О, послухайте!

З того боку, де лишилися мисливці, почувся гомін, що його Карна ні з чим не міг переплутати — брязкіт мечів, галас, іржання коней…

— Бій! — вигукнув Карна, — Чаті, женіть вперед!

Чаті вже розвертав колісницю. Карна стрибнув у неї і вхопив лука. Четвірка помчала назустріч битві. Карна лаявся подумки — він бо мав усього зо три десятки тонких мисливських стріл, а замість лат — шовкову сорочку та безрукавку. Місяць тому він би цим не переймався, але нині…

Колісниця вигулькнула на відкрите місце, і Карна побачив гастінапурців в оточенні воїнів у чорних тюрбанах.

— Чітрасена! — вигукнув Карна, — але ж і негідник! Чаті, поганяйте! Просто на них! Ґандгарці, загледівши колісницю, що неслася на прорив, сипонули врозтіч. Карна

бив з лука наче по мішенях, і жодна його стріла не пропала марно. Він побачив Дурьйодгану в оточенні ворожих кіннотників і гукнув до Чаті. Досвідчений сута вже гнав четвірку, обходячи кінних збоку, за вітром. Карна випустив п'ять стріл, цільно, як і завше, і крикнув до Дурьйодгани з Шакуні, котрі завзято відбивались од переважаючих сил ворога:

— До табору! Пробивайтесь до табору! Я їх затримаю!

Дурьйодгана почув і подвоїв натиск. Гастінапурці вирвалися з оточення і погнали коней щодуху. Карна лишився сам.

— Розвертайтесь, Чаті! — гукнув.

— Пропадемо, синку, — мовив старий сута, — ти ж майже беззбройний, без лат… Шолома — й того не маєш! Я ж чув, що ти бачив Індру, і він…

— Чаті! — вигукнув Карна, — ви стільки ходили зі мною до битви, а у вас же не було чудодійних лат! Невже ви думаєте, що разом з панцирем я віддав і відвагу? Вперед!

Чаті розпочав маневр, і Карна випустив по ворогу останній десяток стріл. Тоді наказав:

— Женіть на піших!

Невеличкий загін не може протистояти ратгінові, коли той мчить з шаленою швидкістю. Ґандгарці знову кинулися врозтіч, а дехто таки потрапив під колеса. З боку кіннотників посипались стріли.

— Праворуч, Чаті! — гукнув Карна. Сута натягнув віжки, і тут важка стріла пробила голову коневі, крайньому з четвірки, а друга розтяла ремені упряжі. Чаті, не втримавшись, полетів шкерберть. Карна встиг вистрибнути з гинучої колісниці і покотився по траві.

Воїн підхопився на ноги і кинувся до перевернутого повозу. Поруч з колісницею лежав Чаті, але Карні вже ніколи було обдивлятись старого друга. Ґандгарці рушили до нього. Карна загледів князівську корогву і криво посміхнувся.

— Чітрасено! — покликав, — з якого це часу у бандитський набіг ходять під стягом?

Чітрасена, вилицюватий чорноокий молодик, гукнув у відповідь:

— Здавайся, Вайкартано! Тебе оточено, і ти не маєш лука!

— Зате я маю меча! — посміхнувся Карна, — нехай твої грабіжники спробують його взяти!

Чітрасена змахнув рукою, і п'ятеро воїнів рушили до Карни. Ратгін оцінив небезпеку середньою: вояки Чітрасени мали короткі закривлені клинки, схожі на півмісяці. Проти двосічного арійського меча така зброя була заслабкою, ну а кількість ворогів Карну ніколи не непокоїла.

" Головне не підпустити заблизько! Вкласти одного-двох — у решти поменшає охоти нападати…»

Клинок Парашурами зі свистом розтяв повітря. Карна рубонув першого з нападників з такою силою, що розтяв кольчугу і трохи не розвалив плеча разом з рукою. Смертельно поранений гандгарець заточився, а Карна вже зніс голову наступному. Ще двоє нападників вибули з бою у наступні кілька хвилин. Натиск Карни був настільки стрімким, що п'ятий вояк, переляканий смертю товаришів, не витримав і кинувся навтьоки.

— Чітрасено, — сказав Карна, насміхаючись, — хоробрих маєш вояків, що вп'ятьох не можуть здолати спішеного ратгіна! Йди-но сюди сам, і виймай меча! Я відучу тебе нападати зненацька!

— Князю Карно! — сказав Чітрасена, іронічно натискаючи на першому слові, - але ж ви потрапили у безвихідь! Ну, вб'єте ви ще кількох чоловік, та самотужки все одно не встоїте проти цілого загону. Здавайтесь, і я збережу вам життя! Бачите, який я з вами чемний, хоча князівські почесті не личать тому, хто є князем лише за назвою!

— Чітрасено, — мовив Карна спокійно, — це ти є лише за назвою і князем і арієм. Твій батько сплодив тебе з гірською дикункою, і погана кров написана на твоїй вилицюватій пиці. Іди, бийся, або посилай ще людей на смерть, але волю свою Карна не віддасть нікому!

Чітрасена побагрянів на виду і гукнув:

— Лучники!

Перша стріла вдарила у борт колісниці. Друга впала біля ніг Карни. Ще дві воїн відбив мечем і розреготався:

— Чітрасено, твої люди не вміють не лише битись, але й стріляти!

Та стріли сипалися все цільніше, і одна з них вдарила Карну у ліве плече. Чітрасена усміхнувся:

— Адже ти не є більше невразливим, сину сути? Карна відповів спокійно:

— Коли втрачено все, лишається тільки честь, а тобі взагалі нема чого втрачати! Ще одна стріла вп'ялася у борт колісниці, зліва від воїна.

— На два пальці вправо, — мовив Карна, — поправте, хлопці, приціл і врахуйте вітер. Чітрасено, твої молодці вже вкотре не можуть влучити по непорушній мішені. І ти береш таких у набіги? Та їм же ще треба витирати носи подолом маминої спідниці!

Чітрасена видер у котрогось зі своїх вояків лука і сказав зловісно:

— Я врахую вітер! Але твоє серце, Вайкартано, зупинить лише останній постріл! Карна усміхнувся і підвів до сонця розпашіле обличчя. Полон йому більше не

загрожував, він бо свідомо довів Чітрасену до сказу своїм глузуванням. Не хотілося,

звісно, по-дурному вмирати, та вибору не лишалося. Хоч ґандгарець і хотів