Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Левине серце 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Левине серце" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 103
Перейти на сторінку:
«даром або ганджем») запановує цілком новий зміст, синтаксично незалежний ні від чого попереднього, і вже цей зміст одноосібно володарює, стверджуючи реальність сказаного, аж до того місця («ох, як же мало…»), де знову йдеться про те, з чого починалося.

Кнурець втомлено провів рукою перед очима і знову сьорбнув кави.

— Добра кава! — похвалив він. — Я, мабуть, вип’ю ще.

— Будь ласка. Ти тільки скажи мені: це ти серйозно?

— Що? — не збагнув Кнурець. — Що ти маєш на увазі?

— Ну, оцю синтаксичну силосорізку серйозно запустив для мене чи для посміху?

— Та ти що? — обурився доктор, швиденько наливаючи собі другу чашку. — Я ж цілу ніч бився над твоїм реченням, як риба об лід! Такий аналіз…

— Аналізи в нас беруть тепер у поліклініках. Ніхто не лікує, тільки беруть аналізи. Я питав тебе про іронію, про сміх, а ти мені — синтаксис і п’ятий клас.

— От дивак, — вимиваючи третю чашку, засміявся Кнурець. — Ти б же так і сказав. А то мені це речення… Цілу ніч… А про сміх — це тобі мала дитина скаже. Коли я тебе до кінця зрозумів, то ти хочеш простежити в Світлоярську таємниці сміху, трактуючи це питання якнайширше і шукаючи сміху навіть у тих людей, які ніколи не сміялися або не зуміли розсмішити жодної живої душі. Так?

— Не зовсім, але припустімо. Мене більше цікавить усмішка, розумієш?

— Ага! Ти хочеш сказати: я досліджую феномен усмішки, а це ще не сміх, і не хихотіння, і не регіт, тобто це не сатира, не гумор, не іронія, навіть не посміх, а просто делікатне, ледь помітне, сказати б, пунктирно-невловиме здригання уст без будь-якої участі інших органів тіла. Так?

— Припустімо ще раз.

— Коли так — тоді ніяких претензій з мого боку. Бо я особисто визнаю тільки той сміх, який характеризується досить складним процесом, що супроводжується миттєвим скороченням м’язів живота (кажуть: «кишки рве од сміху»), зміною ритму дихання і розладнанням психічної рівноваги (інакше чим ти поясниш шкірення зубів при сміхові?), взагалі досить складним комплексом амбівалентних явищ, не останнє місце серед яких належить і загальному відчуттю приємності, а також ефектам побічним, давно підміченим у народі.

У 1810 році Феофілакт Малиновський у своїй книзі «Правила красноречия, в систематический порядок науки приведенные и Сократовым способом расположенные» такими словами визначав суть смішного: «Как скоро душа наша чувствует ничтожное насилие естественного или разумного, состоящее в действиях, исходных с законами природы или хорошего произвола, то она, будучи уверена внутренне в непременности и непоколебимости их, предчувствуя, что зла для нее от того не воспоследствует, издевается над слабым усилием, ничтожность которого наполняет ее веселостью и растворяет дух радостью, который ведет за собой физическое потрясение почти целого тела».

Як встановили етологи, дикі звірі, нападаючи на свою жертву, ніколи не вишкірюють зубів, а роблять це з байдужим виразом. Шкірення зубів спостерігається тільки при обороні. Отже, ми теж сміємося з метою самозахисту (беззубий позбавлений цієї природної зброї, що теж тонко підмічено в народі, коли недругу бажають: «Щоб ти на кутні сміявся!»), а розсмішити інших намагаємося для того, щоб вони теж забули про свою агресивність і зайняли оборонну позицію. Хто сміється — той не нападає. Сміх обеззброює, про це знали можновладці всіх епох, бо вони найбільше боялися бути ослабленими, обезвладненими. Цим же можна пояснити нехіть людини до самолоскотання для того, щоб викликати сміх, і, навпаки, майже хворобливий потяг лоскотати інших, не розбираючи, що, де і як: п’яти чи ребра, в ніздрях чи в горлі, пальцями, чи курячим пірцем, а чи й словом, як це вміє з більшим чи меншим успіхом ваш брат письменник.

На жаль, проблема лоскотання ще досі не знайшла належного висвітлення ні в античних авторів, ні в теорії сміху Анрі Бергсона, ні в працях з медицини, неврології й психіатрії. Навіть у грандіозному «Index medicus», де реферуються всі медичні журнали світу, не зустрінемо й терміна «лоскотання». В 1963 році в провінції Букоба в Танзанії спостерігалася серед населення масова епідемія сміху, але, як встановлено дослідниками, жодного чоловіка там не лоскотано! Припущення, ніби вони самі лоскотали себе, відпадає, бо коли особа лоскотана є водночас і тою особою, що лоскоче, — навіть тоді, коли для лоскотання вживається пірце або соломинка і коли той предмет перебуває в руках суб’єкта лоскотання, що є водночас також і об’єктом лоскотання, — спостерігати доводиться цілковиту відсутність реакції, окрім ледь відчутного дотику до шкіри того предмета, яким здійснюється лоскотання. І ніякого сміху.

Наука стає безпорадною перед цим фактом, як і перед тим, чому ми неспроможні лоскотати себе самі, викликаючи при тому (в самих себе) такий сміх, як у сатириків, що регочуть від власних дотепів.

Справа заплутується ще більше, коли звернемося до історії і довідаємося, що в Стародавньому Римі мали звичай (запозичений у східних деспотів) страчувати злочинців, підвішуючи їх під пахви низенько над землею і натираючи їм підошви сіллю, щоб кози, злизуючи сіль, лоскотали підвішеного, доки він захлинеться від сміху. Згодом грубі вояки в час Тридцятилітньої війни зловживали цим жорстоко-витонченим способом покарання, про що можна прочитати в «Сімпліцісімусі» Гріммельсгаузена. Знані також в історії випадки, коли володарі стосували лоскотання (попідбіччю), надаючи своїм підданим того чи іншого титулу (це робили шумери й китайці), в єгиптян і вавілонян спостерігалося лоскотання ритуальне, яке символізувало запліднення жінки (на жаль, з плином часу ця багатозначна процедура звульгаризувалася до примітивного лапання або хапання за цицьку).

— А наші рідні українські русалки? — нагадав Кнурцеві автор. — Чи ти забув, що в них лоскотання було головним засобом виробництва?

— Як же. Шевченко: «Може, вийшла русалонька матері шукати, а може, жде козаченька, щоб залоскотати». Але це все в минулому. А що сьогодні?

Чи можемо на підставі вищезгаданих фактів робити висновок, що сміх нині втратив свою витонченість, а засоби, якими колись викликався, — винахідливість? Навряд. Наведу лиш один приклад. Коли Катерина II під час відомої подорожі по Україні зустрілася в Каневі зі своїм колишнім коханцем Понятовським і від радості й солодких спогадів спробувала сміятися, то сміялася на кутні, бо зубів уже не мала: вони повипадали під дією законів природи. Що то був за сміх у всемогутньої імператриці — можна собі уявити! Нині ж беззубість не загрожує нікому. Маємо протези на вибір: сталеві, порцелянові, золоті, навіть платинові! Смійся, регочи, заливайся хоч до двохсот літ!

Тут Варфоломій Кнурець продемонстрував мені розкішну колекцію золотих протезів, які йому, треба сказати, личили і навіть прикрашали його товсту, справді докторську, бузковощоку фізіономію. Автор, потопаючи в

1 ... 42 43 44 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Левине серце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Левине серце"