Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Розділ 42. "Новина, що змінила все"

Адріан сидів у своєму кабінеті, але перед очима — не звіти, не листи, не цифри. Усе, що він бачив — її. Ніка. Її погляд у ту мить, коли вона просила його забути її. Її губи, які вимовили слова, що розбили йому серце.

Відтоді минуло вже кілька тижнів, але біль не зникав. Його офіс став мовчазною в’язницею. Він працював зранку до ночі, мов автомат. Не бачився ні з ким, не відповідав на дзвінки друзів. Його мати, Маргарита Сергіївна, намагалася з ним поговорити, але навіть вона не могла достукатися до нього.

Ірен час від часу надсилала повідомлення про “свій стан”, натякала на увагу, якої їй “бракує”, але Адріан не відповідав. Він ще не знав, чи дитина дійсно його. Його адвокат займався справою, призначив ДНК-тест, але результатів ще не було.

Одного вечора він прийшов додому і довго стояв у порожній квартирі. Все тут нагадувало Ніку — її сміх, запах волосся, навіть подушка, яку вона клала собі під спину, коли читала ввечері. Він схопив її кофту, яка залишилася на спинці крісла, і, пригорнувши до обличчя, сів просто на підлогу.

— Ніка... — прошепотів. — Я не відпущу тебе. Не можу.

Його серце стискалося від відчаю. Він розумів, що втратив найцінніше, що було в його житті. Але ще більше — він відчував, що вона теж страждає. Що між ними все ще живе щось справжнє.

На наступний день він нарешті наважився. Сів у машину і поїхав до Маші. Він знав, що вона — єдина, хто може знати, де Ніка.

Йому було байдуже, чи принизиться, чи образиться хтось — він більше не хотів жити у тіні. Він хотів боротися.

Адріан саме зупинився біля світлофора, коли задзвонив телефон. Побачивши номер свого адвоката, одразу натиснув «прийняти».

— Так? — голос його був сухий, наче вже готувався до найгіршого.

— Пане Адріане, результати тесту ДНК вже є... — зупинка, мовчання. — Дитина Ірен... ваша.

У голові все враз завмерло. Звук машин, шелест дерев за вікном, навіть власне дихання — усе відійшло на другий план. Він сидів, тримаючи телефон у руці, а в голові лише одне: він — батько дитини Ірен.

Перед очима майнули образи — ніч, яку він хотів стерти назавжди, сльози Ніки, її холодний погляд на прощання, той біль, з яким вона пішла. Він стиснув кермо, аж пальці побіліли.

“Все скінчено. Вона ніколи цього не пробачить. Навіть якщо б хотіла — тепер не зможе.”

Машинально він втиснув педаль газу, але не в той бік. Він розвернувся, віддаляючись від квартири Маші. Їхня зустріч втратила сенс — що він їй скаже? Що тепер є батьком дитини жінки, яку не кохає? Що змушений бути поруч з Ірен через відповідальність, хоча серце належить іншій?
 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍