Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Кабінет був просторим, зі світлими стінами, мінімалістичним інтер’єром і великими панорамними вікнами, через які струменіло м’яке денне світло. За широким столом сиділа жінка років сорока п’яти в діловому, але стильному вбранні. Це була керівниця відділу дизайну — Аліса Дмитрівна.

— Ніко, я переглянула ваші проєкти. Вони вражаючі, — почала вона, перегортаючи кілька аркушів. — Ви закінчили з відзнакою, так?

— Так, — тихо відповіла Ніка, стримуючи хвилювання. — У мене була хороша викладачка. І багато ночей без сну.

Аліса Дмитрівна усміхнулася, але очі її залишалися уважними й професійними.

— Ви довго були без роботи. Чому?

— Життя трохи зламало мене… Але тепер я готова знову працювати. Повністю.

Мить тиші, погляд жінки затримався на обличчі Ніки.

— Ми шукаємо людину, яка не боїться викликів. Я бачу, що ви пройшли чимало. І якщо ви дійсно хочете почати все з нуля — ця компанія може дати вам шанс.

— Я готова. Віддати себе цій роботі. Старатися. Навчатися.

— Добре. Почнете як помічник дизайнера. У вас буде ментор — Олексій, досвідчений фахівець. Якщо все піде добре, з часом отримаєте власні проєкти. Домовились?

— Так, дякую вам! — очі Ніки блищали. Вона не могла стримати усмішку.

---

Наступні тижні.

Ніка приходила на роботу раніше за всіх. Занурювалася в креслення, шукала натхнення в деталях, знову вчила програми, наче вперше. Колектив прийняв її тепло: хтось поділився кавою, хтось жартом, хтось запросив на обід. Вона вперше за довгий час сміялась щиро.

Олексій, її ментор, виявився терплячим і доброзичливим. Вони працювали разом над першим внутрішнім проєктом — і він навіть хвалив її за оригінальні ідеї.

— У тебе є смак. І відчуття простору. Це рідкісне поєднання, — якось сказав він, показуючи її ескіз керівництву.

Ніка почувалася... живою. Потрібною. Корисною. Але...

Коли вона поверталась додому, в її серці, за всіма кольорами та формами, які вона малювала вдень, все ще тліла туга. Ім’я, яке вона не вимовляла вголос, щовечора звучало у її голові — Адріан.

Вона знала: серце пам’ятає. Але тепер вона мала силу йти далі.