Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Розділ 41. Повернення до себе

Маша була поруч з Нікою від першого дня її втечі з минулого. Вона не задавала зайвих питань, лише мовчки обіймала, подавала чай, готувала сніданки і просто була поряд. Саме така підтримка потрібна була Ніці, щоб не зламатися остаточно.

Одного вечора, сидячи на кухні, Ніка розповіла все. Про Адріана, про любов, про біль, про зраду… Маша мовчала, не перебивала, лише стискала її руку.

— Ти кохала його, Ніко… І досі кохаєш, я бачу. Але ти не зробила нічого поганого. Ти просто жінка, яка хотіла щастя. І маєш на нього право.

— Але я втекла… я відмовилася від нього, коли мала боротися… — прошепотіла Ніка.

— Ти просто обрала себе. І це теж правильно.

Минав час. Ніка жила у Маші вже кілька тижнів. Вона подзвонила батькам, зізналася у всьому — і в тому, як жила з чоловіком, і в тому, що кохала іншого. Вони підтримали її, сказали, що завжди будуть поруч і чекають її вдома, якщо вона захоче повернутися.

Та поки що Ніка залишалася в місті. Вона повільно поверталася до себе — іноді готувала, прибирала, читала книги, але все ще була замкнута, а ночами іноді плакала — особливо, коли згадувала очі Адріана.

Одного вечора Маша прийшла додому зі світлом в очах.

— У мене новини! — вигукнула вона, знімаючи пальто.
— Що сталося?

— Пам’ятаєш, як наші викладачі завжди казали, що ти найталановитіша? Що ти створюєш такі проєкти, які хочеться бачити в журналах? Так ось — у нас на фірмі з'явився новий проєкт. І я сказала керівнику, що в мене є знайома дизайнерка — талановита, працьовита, відповідальна. І ти знаєш що? Він погодився подивитися твій варіант!

— Маша, я… я давно нічого не робила. Я не впораюсь…

— Ти впораєшся! — впевнено сказала подруга. — У тебе є талант. І зараз тобі потрібен не чоловік, не спогади, а шанс. Дай собі шанс, Ніко. Просто спробуй.

Ніка мовчала. В її серці ще жила туга. Але десь там, глибоко, почала знову жевріти іскра.
Вона довго думала тієї ночі.
А вранці прийшла до Маші на кухню і вперше за тижні посміхнулася:

— Добре. Я зроблю цей проєкт.

— Ось це моя дівчинка!

Ніка сіла за роботу, немов знову дихнула на повні груди. Спершу було складно — руки не слухались, ідеї плутались, серце стискалося щоразу, коли в голові з’являлось обличчя Адріана. Але Маша була поруч. Вона приносила каву, сиділа тихенько поруч і давала їй мовчазну підтримку.

Крок за кроком проєкт оживав. Ніка занурилася у світ дизайну, ескізів, кольорів і текстур. Вона працювала ночами, забувала їсти, але нарешті відчувала себе живою. Десь між лініями і тінями вона почала зцілювати свої рани.

І ось настав день, коли вона подала проєкт. Маша віднесла його керівнику, а Ніка залишилася вдома — чекати було нестерпно. Весь день вона ходила з кутка в куток, у голові роїлись думки: "А раптом не сподобається? А раптом він скаже, що це слабко? Що вона більше не така, як колись?"

Увечері Маша повернулася додому з сяючими очима.

— Він у захваті! — вигукнула з порога. — Сказав, що це професійно, свіжо і дуже емоційно. І він хоче зустрітися з тобою завтра! Якщо все пройде добре — ти отримаєш своє місце в команді!

Ніка не могла повірити. Її руки тремтіли, сльози виступили на очах — але вперше за довгий час то були сльози надії.

— Маша… ти врятувала мене.

— Ні, Ніко. Ти врятувала себе сама. Я просто підштовхнула тебе вперед.

Наступного дня Ніка вдягла свою улюблену білу сорочку, зібрала волосся у простий пучок і, тремтячими руками тримаючи теку з кресленнями, пішла на зустріч із керівником.

А десь у місті, зовсім поруч, один чоловік теж не міг знайти собі місця… Він все ще любив її. І серце його підказувало: ще не кінець.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍