Роман Колісник - Українська Національна Армія. Матеріяли до історії

особливих цілей. Тому він запровадив у таборі особливі вправи, особливі виступи варти, щоб підтримати військову дисципліну. Рівночасно дбав про розбудову церковного життя — православної і греко-католицької церков.

Перебуваючи весь час на першій лінії фронту, ми були позбавлені інформації щодо т. зв. великої політики. Нам здавалося, що якщо ми не потрапимо в руки більшовиків і переб'ємося до англійців, то врятуємось. Тим часом, після підписаних домовленостей між американцями, англійцями і більшовиками наша дивізія могла бути видана більшовикам. Генерал Крат про це знав. Він погодився перебрати команду нашою дивізією, щоб безпосередньо захищати її перед видачею більшовикам. Ми відбували часті наради, засекречені перед загалом дивізійників, щоб не ширити паніки. Генерал Крат уважав, що коли триматимось разом, як здисциплінована військова одиниця, будемо мати кращі можливості у боротьбі проти видачі.

Генерал Крат старався втримувати зв'язок з генералом Шандруком, майором Макарушкою і комітетами в США і Канаді. А коли прийшов час на висилки першого транспорту наших полонених до Італії, призначив мене його комендантом. Транспорт складався з трьох тисяч стрільців, тридцяти старшин і військового капелана, хорунжого о. Михайла Ратушинського — «Бальона». Генерал Крат подбав про те, щоб о. Ратушинський мав усі потрібні ризи для відправи наших Богослужінь. Поручник д-р Петро Савицький, який колись писав свої праці і по-англійськи, за дорученням ген. Крата написав відповідного листа, у якому він старався описати генезу нашої дивізії. Йшлося про те, щоб переконати англійців, що ми не були СС-ами, а лише боролися проти більшовиків на східному фронті. Отець Ратушинський мав старатися нав'язати зв'язок до Риму, особливо до єпископа Бучка. Я мав віддати цей лист англійській команді в Італії і тримати зв'язок з командою дивізії.

З різними пригодами прибули ми до Італії і, згідно інструкцій ген. Крата, почали організовувати табір полонених. Команду над табором я передав ген. Кратові й лишився його ад'ютантом. На домагання більшовицької комісії більшість старшин перенесли до окремого табору, і генерала Крата позбавили команди табором. Але все одно всі вважали його своїм комендантом, а в окремому таборі він утримував приятельські зв'язки з сербськими і хорватськими штабовими старшинами.

Командувачем Української Національної Армії був генерал-поручник Павло Шандрук, а командиром 1-ої дивізії — генерал-майор Михайло Крат. Мені здається, що ми замало шани віддали генерал-майорові Михайлові Крату за його життя. А його заслуга в тому, що він прийшов до нас в той час, коли більшість нашого громадянства не дуже до нас признавалася. Він прийшов до нас сам, знаючи, що могло нас чекати, коли б нас передали більшовикам. Він став на чолі нашої дивізії в найнебезпечнішій ситуації і старався врятувати нас від більшовицької загрози. Безперечно, багато інших, скомплікованих потягнень зложилося на це, що англійці відмовилися видати нашу дивізію більшовикам, як це вони зробили з козаками. Передусім, англійці докладно простудіювали генезу нашої дивізії і побачили, що по війні дивізія утримала свою питоменну дисципліну і карність. І це теж не в останню чергу завдяки ген. Михайлу Крату, накази якого всі вояки і старшини радо слухали і виконували.

Юрій Тис-Крохмалюк

ГЕНЕРАЛ МИХАЙЛО КРАТ

 

енерал Михайло Крат народився в Гадячі 6 серпня 1892 р., закінчив офіцерську школу в царській армії, а під час війни командував 93-ім полком. В перших місяцях історичного 1917 року з далекого північного фронту 26-річний чотирикратно поранений, відзначений орденом св. Георгія підполковник зголосився до Центральної Ради в Києві, щоб віддати свої знання і бойовий досвід українській революції. Згідно родової традиції, прямує слідами своїх предків, старшин гадяцького полку, свідомий, що і його життєвий шлях — це боротьба за Україну.

Часи були непевні; уряди Керенського, опісля — Леніна, єдинонеділимці, а з ними московські старшини і вояцтво, поставилися вкрай вороже до Центральної Ради. Це з одного боку. А з другого — українські діячі, які були тоді при владі, вірили, що вони зуміють домовитися з Росією, і вдасться мирно досягти хоча б автономії для України.

З першим подувом революції до українського війська зголошуються мільйони — боронити українську землю, між ними і згаданий молодий підполковник. Це був несподіваний вибух ентузіазму і жертовости, на чолі якого стали нащадки визначних родів, старшини генеральних штабів, полковники, сотники; багато з них розгубило на життєвих шляхах рідну мову, багато тих, що мали запевнене майбутнє у російській імперії, кинули високі пости і стали на службу українського народу, слабого ще і з непевним майбутнім. Кожний день ставав грізнішим, зростав хаос, солдатські маси з фронту перекочувалися Україною, підбехтані московськими революційними кличами і протиукраїнським наставлянням. Центральна Рада була безпорадною і не могла опанувати трагічного становища грабежів, вбивств і кривавих збройних сутичок з розбещеною московською солдатнею.

І як же пояснити стихійне зголошення до українського війська тих, хто мав за собою вже три роки великої світової війни?

Це чудесне явище у нації, яка від століть втрачала відчуття своєї особовости і, здавалося, вже стала на грані неіснування! Кажуть — зов крови, традиції старих родів, — але це статичні вартості. Для народу це замало, а що говорити для будови й оборони нації! Якщо народ живе своїм буднем і згадує тільки минуле й не дбає про майбутнє, хто тоді стане в його обороні? Життя — це постійна праця для майбутнього, життя — це діяти для майбутньої нації і здійснювати його. Минуле — це досвід і наука.

Зріла свідома людина має духовність, звернену у прийдешнє. Від нас залежить, щоб вона була наша, сильна і світла — і її треба забезпечити, тобто боронити. Хто так думає і тим живе, належить до ієрархії народу, до його еліти. Якщо навіть не вдасться досягти цілі — власної держави, — і тоді велика ідея живе в народі і в діях його ієрархії. І саме це створює небувалий вибух політичних стремлінь нації, утаєних часто від століть.

До ієрархії нації належав своїм життям молодий підполковник, а пізніше генерал Михайло Крат. Дорожив минувшиною свого роду, традицією бойових чинів, прадідів, культурою нації, але жив і завтрішнім днем: коли прийшла нагода стати в обороні власного народу, не завагався ні хвилини.

Михайло Крат почав свою службу Україні у штабі Київської військової округи. А коли почалися війни з московськими червоними і білими наїзниками, став на командних постах наших полків, дивізій. Як командир полків і високий штабовий старшина, планував