Роман Колісник - Українська Національна Армія. Матеріяли до історії

Українська Національна Армія, як і Українська дивізія «Галичина», як, зрештою, й УПА — ті теми, на яких спекулюють компартійні історики та їхні вірні сателіти, котрі не перестають воювати з минулим.
Ця книжка містить надзвичайно важливі матеріали з мало ще знаних епізодів Другої світової війни, пов'язані з роллю в ній українських військових формацій.

Роман Колісник

Українська національна армія

Коли є проблеми з суспільною оптикою

Тема УНА в сучасному контексті

 

сторія — це не тільки те, що було, а й те, що ми думаємо про нього і як його розуміємо. Незрідка буває така ситуація, що виникає великий розрив між тим, що було, і тим, що ми про те думаємо і як розуміємо його.

Так вийшло в українців із усім тим, що було в Другій світовій війні. Тисячі томів фальсифікації та спекуляції поставлені на службу жорстокому спотворенню реальних подій та обставин, що мало створювати вигідне враження для комуно-імперської пропаганди, котра послідовно витворювала свої міфи.

Після розвалу СРСР майже в усіх колишніх його республіках розпочався інтенсивний процес деміфологізації. Особливо багато роботи історикам, оскільки саме історія в СРСР була тільки квазінаукою; це була обернена в минуле політика. Все звідти інтерпретувалося так, щоб переконати читача: все під цими небесами діялося саме так, як витлумачують запопадливі в служінні імперії писарі від історії. І діялося воно саме для того, щоб настала Жовтнева революція, а далі — соціалізм і, нарешті, комунізм.

Це справді ціле мистецтво — спекулятивна інтерпретація фактів. Радянські історики ним оволоділи просто віртуозно. Ось, наприклад, тема Другої світової війни. І по горизонталі, і по вертикалі відбувається процес зведення до «спільного знаменника» всіх подій увіходження у війну й самого ходу тієї глобальної війни. Віктор Суворов у далекій Британії, користуючись тільки відкритими радянськими джерелами, показує, як інтенсивно готувався до нападу на Німеччину Радянський Союз, яку стратегію вибудовував Сталін, приховуючи все те не дуже вигадливою демагогією про буцімто наймиролюбнішу країну в світі, яка стоїть на сторожі всіх принципів історичної, соціальної та політичної справедливості. І — не більше, й не менше. Не випадково доктор Ґеббельс повчав: чим більша брехня, тим охочіше маси в неї повірять. І майже вірили. Принаймні те, як важко викорчовується ще й сьогодні зі свідомості населення України міф про «Велику» (!) «вітчизняну» (!), — промовисто те потверджує.

Але благотворний процес очищення суспільної свідомості від ідеологічного чаду триває і дає свої позитивні наслідки. Якщо, скажімо, два з половиною десятиліття тому в Україні дев'ять десятих молодих перелякано сахалися від самої назви УПА, то сьогодні ці дев'ять десятих непогано обізнані з історією УПА і в усіх соціологічних опитуваннях відповідають, що не просто позитивно ставляться до неї, а вважають упівців національними героями. Ще в середині дев'яностих у деяких патріотичних виданнях лунали застережливі голоси на адресу Української дивізії «Галичина»: мовляв, це таки колаборація, а тому в нас не варто наполягати на реабілітації (?!) Дивізії.

«Перейшли» ми й це. Навіть, здається, засвоїли чи завершуємо засвоєння важливої засадничої речі: факти треба сприймати без ідеологічних окулярів і в широкому історико-політичному контексті. Безтенденційно викладена й прокоментована з погляду тверезого глузду інформація робить своє — суспільна свідомість деміфологізується.

За останні два десятиліття в Україні з'явилося чимало публікацій, у яких докладно висвітлено історію створення дивізії «Галичина» і фактографію пов'язаних з нею подій, а також студії короткої біографії УНА та спогадів тих, кому довелося бути приналежним до дивізії та УНА. Усе це було приватною ініціативою авторів. Наскільки мені відомо, в жодному державному науковому закладі (на взір Інституту історії Академії наук України) не було прецеденту державного замовлення досліджень (це називається плановими роботами) на ці теми. Це Українська держава не фінансує, бо ті теми, як бачимо, її зовсім не цікавлять. Отож коментарі про її ставлення до цього напрошуються самі собою. Все, що тут зроблено, — зроблено патріотичною громадськістю. І — тільки нею. У різних містах України вийшли книжки спогадів «дивізійників», збірки наукових розвідок та публіцистики про дивізію «Галичина» та УНА. Ми недооцінюємо того, що можуть зробити на громадському полі активна людська одиниця, а також книжка, якщо вона справді піде в маси.

Нинішнє видання — логічне продовження тої довгої низки різножанрового характеру книжок, що з'явилися в Україні впродовж останнього часу. Здається, тільки комуністи зі своїми сателітами-соціалістами (аля Олександр Мороз та Наталія Вітренко) та ще одна яскраво виражена антиукраїнська сила — Партія регіонів — звинувачують Українську дивізію «Галичина» в неймовірно яких гріхах проти всього людства й навіть проти України зокрема. Так і хочеться запитати їх у відповідь на це демагогічне словоливство: «А судді — хто?!». Ті, хто з усіх сил намагаються сьогодні реставрувати червонопрапорне минуле з усіма його комуністичними атрибутами.

Саме вони розв'язали політичну війну в Україні, і не помітно перспектив на її закінчення. В Україні Україна має бути присутня суто символічно — це їхня мета. Як колись штатні компартійні агітатори закликали будувати комунізм, так тепер дедалі голосніше звучать заклики будувати «Русскій мір»; а в ньому, ясна річ, не буде місця для української історії. Там передбачається парадоксальне явище: українська історія — в антиукраїнській інтерпретації.

Такі епізоди історії Другої світової війни, як 14-а ґренадирська дивізія «Галичина», а також Українська Національна Армія, що її основою стала найперш Дивізія, вимагають неупередженого їх осмислення в загальносвітовому політичному контексті сорокових років XX століття. І таке — доволі інтенсивне — осмислення відбувається. І що важливо — до українських авторів долучаються й іноземні. Ось, наприклад, вийшла в українському перекладі книжка «Українська дивізія „Галичина“» (Історія формування і бойових дій у 1943-1945 роках) Вольфа-Дітріха Гайке, який сам був у складі цієї військової одиниці й пройшов із нею аж до кінця війни. Важко запідозрити Гайке в намаганні бути адвокатом тих, кого намагаються звинуватити в колаборації з німецьким фашизмом. Як компетентна в історії питання людина, він з німецькою педантичністю з'ясовує мотиви й подробиці творення дивізії «Галичина», особливості її структури та її бойовий шлях.

Важливо, що, за словами самого Гайке, в його праці «читач не знайде жодних політичних поглядів чи полемічних думок автора». І далі з автокоментаря Гайке: «Тут узято до уваги лише оперативні й тактичні спостереження, що також були історичними фактами про бойові дії цього військового з'єднання».

Понад сорок років тому Гайке наголошував: «Одне треба ствердити для теперішніх і для майбутніх поколінь: у Другій світовій війні від 1943 до 1945 року Українська Дивізія, через яку пройшло близько 32 000 вояків на німецькому боці, у добрій вірі та за справедливу справу