Роман Колісник - Українська Національна Армія. Матеріяли до історії

але й відомо те, що в планах фашистської Німеччини не було відродження етнічної і соборної України. Можна пригадати слова рейхсмаршала Ґерінґа в бесіді з американським дипломатом Мессершмідтом: «Нас більш за все і перш за все цікавить Україна», а один із основних ідеологів нацистів Розенберґ у 1933 році заявив: «Родюча багата Україна повинна стати німецькою колонією, територією, заселеною німецькими сім'ями з Західної Німеччини і Саксонії».

Жорстокі сталінські репресії проти «неугодних» комуністичному режимові людей і висилки сімей до Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії — все це викликало бурю гніву і протесту людей, котрих зачепило це лихо.

Проводилось масове переселення і знищення з боку Радянського Союзу, задушено голодомором і знищено сотні тисяч українців, а з часом окупації — і німцями. Ними було депортовано до Німеччини 2,2 млн. українського народу, а загинули під час війни 6,6 млн. чол. За переписом 1941 р., якщо в Українській РСР проживало 41 млн. громадян, то в 1945 р. Їх залишилось 27,4 млн. Отже демографічні втрати українського народу складають 14,4 млн. убитими, загиблими в полоні, померлими від ран, хвороб, голоду в концтаборах, еміграції тощо. Щоб боротись з усім цим, саме вояки УНА, на чолі зі славним генералом Павлом Шандруком, стали на путь визволення України і від червоних, і від коричневих її гнобителів.

Шановні вояки 1-ої УД УНА, маючи нагоду сьогодні хоч трохи ширше оцінити все це лихо, горе, розруху, смерть, знущання над українським народом, низько схиляємо голови перед Вами і перед усіма воїнами, котрі боролись за свою державність у будь-яких історичних умовах, вклоняємось низько перед тими вояками, які створили Українську Національну Армію, котрі твердо вірили, що прийде час, коли Україна буде соборною, незалежною і квітучою державою.

Шановне панство, якщо кому-небудь з Вас доведеться бути в музеї війни в Оттаві, Ви зможете знайти там танк «Валентайн» — це канадський танк, який воював на полях Черкащини, а сьогодні нагадує нам про давні дружні зв'язки України і Канади. За останніх чотири роки Україна домоглася увійти до кола цивілізованих держав світу, набуваючи досвіду господарювання і безпеки.

Приємно відзначити, що у цій справі є велика частка Вашої невтомної праці, Вашої допомоги. Моя коротка доповідь була би неповною, якби я не відзначив, що завдяки міжурядовим угодам і Меморандуму про співробітництво у військовій справі між Канадою і Україною є можливість плідно розвивати наші стосунки.

Підтвердженням того є присутність тут, на залі, офіцерів ЗС України, які навчаються в учбовому центрі Кемп-Борден. Приємно відзначити, що вони тут знаходяться під Вашою теплою опікою. Якщо багато років тому нас розділяла доля і відстань, то тепер ми — українці — разом. Тепер ми вкупі відбудовуємо нашу Україну, її Збройні Сили.

Шановні вояки 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії!

Ви є нащадком славного козацтва, честь і слава Вам, вічна пам'ять тим, кого уже немає. Україна заплатила надзвичайно дорого за своє існування, тож пом'янемо усіх вояків Другої світової війни, які полягли на полях її боїв. Сьогодні настає час і є нагода вшанувати пам'ять усіх, хто хотів одного — вільної України. Сьогодні вона є, є вільна Україна, є Збройні Сили, покликані захистити її від будь-яких зазіхань на її незалежність.

Слава Україні!

Богдан Підгайний

ГЕНЕРАЛ МИХАЙЛО КРАТ

 

иконуючи останній наказ 1-ої дивізії УНА, ми тримали оборонну лінію проти більшовиків на відтинку Ґляйхенберґа до 14 години 8 травня 1945 р. Ми були охороною 29-го піхотного полку і по 14-ій годині могли відступати — так, щоб не потрапити в руки більшовиків. Більшовики старалися перетяти нам дорогу, ми пробивалися на захід і довідалися від англійців, що наша дивізія збирається в місті Шпітталь в Каринтії. В Шпітталі я зустрів генерала Михайла Крата.

Я зовсім не був зорієнтований в домовленості з німцями щодо українізації нашої дивізії тому, що я завжди був у першій лінії, але мені приємно було почути, що генерал Михайло Крат мав перебрати команду нашою дивізією. Це був наказ генерала Шандрука. Хоч німці програли війну і капітулювали, для нас війна ще не була закінчена. В таких умовах з'являються нові надії, шукається нових союзників: війна з англійцями проти Японії, а далі, може, проти більшовиків?..

Коли я прибув до табору, дивізія вже дещо була зорганізована. Комендантом її був поручник Роман Чучкевич, комендантом полків були хорунжі Коморовський, Маслій та інші. Коли ж до табору прибув генерал Крат зі своїм штабом, організація дивізії набрала виразної форми. Всі старшини визнали генерала Крата своїм командиром. Я не можу пригадати собі, коли генерал Крат доручив мені виконувати функцію ад'ютанта — ходити до англійської команди і залагоджувати різні поточні справи. Розмовною мовою між нами і англійською командою була німецька.

Генерал Крат справив на мене позитивне враження. Я бачив під час Другої світової війни дуже багато старшин — в німецькому вермахті на східному фронті, німців у нашій дивізії і наших молодих старшин — але такого, як генерал Крат, я не стрічав. Такі старшини були перевелися. Під час Першої світової війни, будучи капітаном в царській армії, він був чотири рази поранений. Четвертий раз лежав у царському дворі, і царські дочки сповняли функції сестер. Це був той час, коли старшини не лягали перед вогнем ворога, а йшли попереду своїх вояків. Генерал Крат належав до тих лицарів-вояків, які стрічалися, властиво, в середньовіччі. Він не міг зрозуміти того, щоб молодий англійський старшина, говорячи до нього, виставляв свої ноги на стіл. А коли йому наказали віддати свою пістолю, то мав сльози в очах. Колись старшинам в полоні лишали зброю...

Під час нашої визвольної війни генерал Крат мав ранґ полковника Української Народної Республіки. Під час Першого зимового походу він виконував обов'язки начальника штабу Запорізької дивізії. Крат, мабуть, мав найбільше військових відзнак того часу — був лицарем Залізного хреста, кавалером орденів Симона Петлюри, св. Георгія, Сербської Звізди та інших.

Генерал Крат був дуже побожний. Через це, мабуть, залишився дуже скромний. Розповідав про свої воєнні переживання, будучи ще царським старшиною, а пізніше полковником УНР. Розповідав не на те, щоб хвалитися, а подавав ці переживання як канву для нинішних подій. Він кріпко вірив у те, що коли ми будемо здисципліновані, будемо являти готову військову одиницю, нас не видадуть більшовикам і, може, ужиють нас для