Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

Раптом поряд з нею та Маркусом виник якийсь вельможа.

- Маркус, сьогодні День твого народження. Я зробив запис, тепер тобі двадцять сім років.

- Дякую, Томасе. Завтра не забудь записати дату Кліффорда.

- Звичайно, звичайно, - Томас поспішно пішов.

Джейн стало незручно, що вона не приготувала Маркусу подарунок. І чому вона не спитала про День його народження заздалегідь?

- Я вітаю тебе! - Джейн обійняла, злегка приголомшеного хлопця. — Бажаю тобі залишатись у такому ж чудовому настрої все життя!

Маркус був здивований її привітанню.

- З чим ти мене вітаєш, Джейн?

— З Днем Народження, звісно.

— Навіщо вітати з Днем Народження і щось бажати? - Він весело засміявся.

— У вас День Народження не вважається святом?

- Звичайно, ні. Яке ж це свято? Це просто день, коли ти народився. І щороку по ньому відмічають, скільки тобі тепер років. Хіба ви не записуєте роки?

- Гаразд, забудь. Головне Томас відмітив, що тобі двадцять сім років.

— Звичайно, це його обов'язок, він веде облік віку всіх жителів Айронвуда. До речі, треба сказати йому і твій день народження. Ти ж тепер мешканець Великих Садів, треба записати твій вік.

— Так, я йому обов'язково скажу. Сьогодні я, мабуть, не прийду ввечері на крокет, у мене щось живіт болить.

Джейн демонстративно взялася за живіт і скорчила кислу міну.

За стурбованим поглядом Маркуса, дівчина одразу зрозуміла, що сказала погану відмазку. Для нашого світу біль у животі, напевно, найпоширеніша брехня, коли не хочеш кудись йти. Джейн хотіла побути сьогодні одна у своїй кімнаті й ляпнула перше, що спало на думку. Але для Маркуса біль у животі – це щось жахливе і невідоме.

Вона поспішила виправити ситуацію:

— Не хвилюйся, у нашому світі живіт часто болить у людей. Це не страшно. Просто полежу в спокої та все минеться, — вона широко посміхнулася, щоб розвіяти всі його побоювання. - Ну, я піду.

- Джейн.

- Так.

- Нехай живіт у тебе не болить.

- Добре. Дякую.

Треба ж вони навіть не знають слово - "одужуй" або "поправляйся". Безтурботні люди. Але вона була щаслива побачити, що хтось переймається її здоров'ям. Маркус якимось загадковим чином завжди найбільше потрапляв на її "дивацтва", сьогодні він побачив аж два: привітання з Днем Народження та хворий живіт. Як він досі з нею чудово спілкується? У нього взагалі якийсь талант розуміти людей, і приймати їх такими, які вони є. Він може з великим задоволенням спілкуватися з Леді Каргою і водночас з Джейн. Дивовижний чоловік цей Маркус. Хоча з людьми сірого будинку він не спілкується, так само, як і всі інші. В цьому жителі Айронвуда єдині.

Прийшовши до своєї кімнати, вона попросила Мелісу принести чай і залишити її одну. Вона одягла тутешню нічну сорочку, хоч до ночі ще було далеко і сіла з чашкою чаю в крісло.

В Айронвуді навіть не відзначають День Народження. Адже це найголовніше свято людини. Хіба його можна не відзначати? Незабаром буде її власний День Народження, і ніхто її не привітає. Вона навіть не зможе всім пояснити, наскільки важливо привітати людину з таким святом. А мама завжди пече їй у цей день її улюблений шоколадний торт, Анабель робить поробку або аплікацію. Джейн дістала з кишені своєї денної сукні листочок Таяни та причепила його до стіни. Може, Таяна зможе зрозуміти, що таке свято Дня Народження. Джейн повернулася в крісло, дивилася на вітражі та згадувала мамине обличчя й голос. Згадувала тата та Анабель. Чи побачить вона їх ще хоч колись? Потрібно буде зайти завтра до Вайолета та Жозефа і попросити у них вибачення за свою сьогоднішню поведінку. З важкими думками вона лягла спати й на диво, швидко заснула.

Джейн прокинулася під звичний Айронвудівський будильник і не зрозуміла, що відбувається: у кімнаті було темно, мабуть, ранок ще не настав. Дівчина визирнула у вікно і побачила затягнуте хмарами небо. У неї в душі закралося неприємне відчуття. Коли щодня зустрічаєш однакову погоду і навіть звикаєш дивитися на одну й ту саму хмаринку у формі дельфіна над твоїм вікном, будь-які зміни змушують здригатися. Мабуть, Маркус не даремно радів сонцю, все-таки похмуро тут теж буває. Але з іншого боку знайшовся плюс – погода чудово відповідала її власному настрою.

Джейн вперше одягла золоту сукню, вирішивши, що сьогодні серед хмар, вона не блищатиме в ній наче ялинкова іграшка, і вискочила на вулицю. Вона не хотіла зустріти ні служниць, ні дам, нікого. І доки всі були зайняті ранковим туалетом, хотіла втекти до пляжу та провести там весь день. Вона ще не ходила до моря, відколи була там із королем. Як виявилося, на пляж неможливо потрапити з урвища скелі. Вони спустилися тоді з Феліксом, та ще й так легко лише завдяки його силам. А Джейн ще хотіла піти в гурток скелелазіння. Сміх та й годі. Звичайні люди можуть потрапити до моря тільки через сусіднє село Фета, що тягнеться неподалік прибережної зони. Це неблизький шлях, але вона збиралася його подолати.

Джейн вже пройшла парк, на щастя, не зустрівши нікого зі знайомих, і тепер проминала будиночки жителів села, як побачила вдалині хлопчика, що бігає за повітряним змієм. "От добре дітлахам, хоч змія змогли запустити, а то вітер тут не часто зустрінеш", - подумала Джейн. Хлопчик тим часом біг якраз у її бік. Так швидко мчав, що здавався пил з-під його ніг, зараз накриє все село. Він уже був за двадцять кроків від Джейн, коли вона впізнала в ньому Едмунда. Дівчина опустила очі й побачила, що  його ноги зовсім здорові. Його ноги здорові!