Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

Джейн не помітила, як ноги принесли її до кімнати короля. Здається, такі неочікувані відвідини стали цілком природним та логічним завершенням цього дня. Вона відчувала, що зараз її місце саме тут. Вона весь час думала, яка ж вона наївна. Вважає, що зможе зробити цей світ досконалим. В Айронвуді й так все надто казково, щоб сподіватися ще й на те, що всі мешканці любитимуть і поважатимуть один одного. Вона зітхнула і постукала у двері короля Айронвуда. З кімнати вийшов Епс Фендерсон:

- Леді Джейн, доброго дня, якщо ви до короля, то його немає, він до самого вечора завжди на складах, раніше ви його тут не зустрінете.

Джейн відкинула всі церемонії й не вітаючись, одразу запитала:

— На якому він зараз складі?

Епс підняв брови:

— На другому, але...

Та Джейн уже зникла за рогом.

- Але він зайнятий і все одно вас не прийме, - кричав він їй услід, але Джейн його вже не чула.

Дівчина схвильовано смикнула двері складу і, пробігши кілька рядів, побачила короля оточеного кількома вельможами зі стосом паперів у руках. На ньому не було його королівського розшитого нитками мухтана зі шлейфом, тільки чорні штани та щось подібне до дуже вільної футболки чорного кольору. Золото на його руках було повністю на очах і сяяло на всі боки.

- Король Фелікс! Вибачте, можна вас на хвилинку, - Джейн присіла і вклонилася - все як годиться при зустрічі з королем.

Фелікс зміряв її холодним поглядом:

- Леді Джейн, хіба не видно, що я зайнятий?

— Мабуть, але це дуже важливо, — їй почало здаватися, що задум прийти на склад зовсім безглуздий. Варто було дочекатися вечора. Тепер він буде у поганому настрої та нічого не вийде. — Будь ласка, приділіть мені хвилинку.

Фелікс віддав якісь доручення вельможам, і ті, вклонившись, розбіглися складом у справах.

— Ну, і... У тебе п'ять хвилин.

Вона так давно не бачила його віч-на-віч, що встигла відвикнути від його убивчого сильного погляду і почувала себе скуто:

— Ви, мабуть, знаєте, що жителі Айронвуда вас не люблять.

- Ти прийшла сказати мені те, що я чудово знаю? Хочу повідомити, що через ці дві хвилини часу, які ти в мене щойно забрала, кілька людей сьогодні залишаться голодними. Якщо відволікатимеш і далі, скоро вони й тебе ненавидітимуть.

— Ні, я не це хотіла сказати, а те, що ви могли б постаратися зрозуміти їх.

Він роздратовано закотив очі.

- Зрозуміти їх? Я обов'язково займуся цим, у перервах між створенням їжі. Я згоден з тобою - розуміти їхні бажання це важливіше, ніж годувати їх!

— Є люди, які розуміють, як багато ви для них робите, і решта теж може зрозуміти вас, якщо ви будете більш відкриті до людей.

Джейн простягла королю телефон і натиснула "Play". Трістан почав говорити з екрана телефону. У цей момент на подив Джейн очі Фелікса трохи розширилися, все-таки телефон справив на нього хоч якесь враження. Головне – щоб решта хоч трохи пробило щілину в його панцирі.

Він із незмінним обличчям слухав слова Трістана. Те, що король продовжував дивитися відео, вже було гарною ознакою.

Нарешті, промова Козлоногого закінчилася. Джейн подивилася на кам'яне обличчя короля і зрозуміла, що їй не вдалося. Що вона хотіла показати йому? Що один із тих, хто дійсно повинен його ненавидіти, ставиться до нього з розумінням та підтримкою? Хіба таку людину, як Фелікс може зворушити чиєсь добро? Наївна ідея.

Король Фелікс порушив тишу, що утворилася:

— І що це за прилад?

— Він робить багато різних речей, і одне з них — це запис у часі звуку та зображення.

— І коли Козлоногий промовив цю полум'яну промову? — він зміряв її таким холодним поглядом, що вона навіть злякалася. - Годину тому, - пролепетала Джейн.

- Це все? Я можу бути вільним, леді Джейн? Чи ви не чули щойно слова вашого друга з копитцями, про те, що я годую і захищаю весь Айронвуд?

Джейн нічого не відповіла і мовчки вклонившись, пішла у бік дверей. Вона відчувала себе звичайнісінькою маленькою людиною, яка не в змозі вплинути на навколишній світ. Даремно Меліса побачила в Джейн месію. Вона звичайнісінька дівчина. Вона і тоді в її першій розмові зі служницями знала, що не зробить тут нічого нового і доброго. Не буде жодних вилікуваних людей, король Фелікс не відновить рослинність і ніхто так і не усвідомить, як багато він їм дає.

Джейн залишила склад у змішаних почуттях і пішла у бік палацу з єдиним бажанням прийти до своєї кімнати, лягти спати і ні про що не думати. Дорогою вона побачила Маркуса. Він стояв біля величезного бронзового гарбуза.

- Привіт, Маркус.

- Леді Джейн.

- Як твої справи?

- Чудово. Погода хороша, сьогодні їздили на полювання, але дичини практично не було. Зате добре провели час на свіжому повітрі, — дивовижно, як цей юнак примудрявся завжди бути в чудовому настрої.

Він щиро радів хорошій погоді, дарма що поганої погоди тут ніколи й не було. Але якщо замислитись, таке ставлення до життя і є вірним – радіти, коли все просто добре, особливо коли це “добре” триває день у день. Подумати тільки,  Джейн теж завжди була оптимісткою. Але чомусь без своєї сім'ї та дому, вона перетворилася на похмуру і сумну леді.