Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

— Ти можеш відчинити мені сховище? — запитав він, прямо і без зайвих слів, мов той, хто звик віддавати накази й не терпить заперечень.

Лукас на мить зупинився, розглядаючи Адріана, наче читав з обличчя новопосталого короля всі ті страхи та сумніви, які той намагався сховати. І зрештою, його погляд став холодним і проникливим, а голос - майже глузливим:

— Я можу говорити відверто і без формальностей? Ми тут зараз одні, — з ноткою сумніву запитав він, озираючись, як би переконуючись, що ніхто не підслуховує їхню розмову.

— Можеш, — різко відповів Адріан, напружено стежачи за рухами Лукаса.

— Твоє правління не триває й тижня, а ти вже просиш відчинити сховище, — Лукас зупинився, підбираючи слова, і нахилився до Адріана, його голос став тихим, але кожне слово відчувалося, наче постріл. — Гадаєш, якби можна було туди зайти і взяти орсидіант, він би все ще залишався на своєму місці?

Його погляд був настільки пронизливим, що, здавалося, бачив наскрізь всі сумніви Адріана. Він зробив ще один ковток чаю, відводячи погляд, наче цей короткий акт дав йому додатковий час для роздумів. Залишаючи на мить короля з його думками, він насолоджувався моментом, коли розумів, що контроль над ситуацією тимчасово опинився в його руках.

Адріан підтиснув губи, намагаючись приховати роздратування. Він нахилився вперед, його голос став гострішим:

— Я розумію ризики, Лукас. Але зараз важливіше захистити трон. Орсидіант допоможе укріпити мою владу, і я зможу вберегти королівство від хаосу. Якщо ти допоможеш мені отримати його, я подбаю, щоб твоя вірність не залишилася непоміченою.

Лукас вдивлявся в обличчя Адріана, зважуючи його слова. Важке мовчання зависло в повітрі, підсилене мерехтливим полум’ям свічок, яке відкидало їхні тіні на стіни, мов двох фігур, що змагаються за силу та вплив. Нарешті, він відкинувся на спинку крісла, голосно сміючись, і тільки коли його сміх закінчився, Соуер тяжко зітхнувши, наче все ще сумніваючись у своїй відповіді:

— Нічого ти не знаєш. Бо якби знав, не просив би про таке. Орсидіант - це не просто метал, Адріане, — його голос був тихий, майже шепіт. — Це потужність, що тримає світ у рівновазі. Ти думаєш, що здатний керувати нею, але це не так. Відкриття сховища означає звільнити сили, про які навіть старий король боявся говорити.

— Орсидіант є ключем до стабільності в королівстві.

— Ти знаєш, що орсидіант завжди був більше, ніж просто артефактом бога?! Він тримає бар’єри між світами. Колишній король це розумів, як і я. Але ти, Адріане, все ще думаєш як капрал. Ти звик, що будь-яку проблему можна вирішити наказом чи мечем. Але тут, — Лукас зробив паузу, ніби намагаючись підібрати слова, — усе інакше. Ти просиш відкрити сховище, навіть не знаючи, що тебе чекає за дверима. А як щодо наслідків?

Адріан глухо засміявся, але його усмішка не дійшла до очей.

— Я знаю про бар'єри й про наслідки. Але зараз важливіше зберегти трон. Орсидіант дасть змогу укріпити владу, а потім вже буду думати про інше. Якщо ти допоможеш мені отримати його, я зроблю все, щоб твої землі процвітали. Ти зможеш торгувати без обмежень, отримати привілеї та рудники і... залишитися на своїй посаді. Я дам тобі все, чого забажаєш!

Лукас уважно вдивлявся в обличчя Адріана, наче намагаючись зазирнути йому в душу. Потім він повільно поставив чашку на стіл, схрестивши руки на грудях.

— Ти не зможеш туди увійти! Крапка.

Адріан різко нахилився вперед, упираючись руками в стіл, так, що чай з його чашки пролився на стіл.

— Як це не зможу увійти? — Адріан різко нахилився вперед, його голос лунав напружено, розриваючи густу тишу кімнати. В його очах промайнув неспокій, але він швидко намагався придушити його, напускаючи на себе маску холодної впевненості. Навіть сидячи, він виглядав, ніби готовий зірватися на ноги в будь-яку мить, сповнений невдоволення та незгоди.

Лукас мовчав, вивчаючи короля поглядом. Його очі, холодні й проникливі, наче ковзали по кожній рисі обличчя Адріана, ніби намагалися розгледіти за бравадою справжні емоції. Потім він повільно зітхнув, і його невимушена усмішка поступово зникла, залишивши тільки втомлені тіні на змарнілому обличчі. Рубець на щоці видавався ще глибшим у тьмяному світлі, коли він нахилився вперед, його пальці ковзнули по старій дерев'яній поверхні столу.

— У сховище може увійти тільки істинний спадкоємець Астрід, в чиїх жилах тече кров старшого сина діви, яка зрадила Тораллака, — промовив він, його голос прозвучав тихо, але впевнено, наче розповідав стару легенду, яку знав з дитинства. Він глянув на Адріана, спостерігаючи, як слова проникали у свідомість короля, розбиваючи його впевненість, мов хвиля, що розбивається об скелю.

— Це дитяча казка! — заперечив Адріан, намагаючись знову повернути собі контроль над розмовою. Його голос був гострим і владним, а руки стислися в кулаки. Він обернувся до вікна, де за важкими шторами ледь проникало світло місяця, освітлюючи його профіль сріблястим сяйвом. Відлуння його слів розчинилося в просторій кімнаті, але роздратування не залишало його виразу обличчя.

Лукас зберігав холодний спокій, але в його очах з'явився відблиск тієї гіркоти, яку він носив у собі роками. Він відкинувся на спинку стільця, дивлячись на Адріана з сумною посмішкою, яка більше нагадувала гіркий вищир.