denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Так, складна ситуація. Джерело негативу є, але ще ти втратив віру в людей, після всього, що ти побачив, твоя підсвідомість усіх сприймає, як і твого батька, жалюгідними, жорстокими і безсердечними, всередині тебе все ще живе той маленький хлопчик, на очах якого вбили його маму. Ось тому ти і любиш гроші, адже в них ти знаходиш те, чого тобі не вистачає в житті, вони дають тобі впевненість у завтрашньому дні та надію на майбутнє, але ти маєш перестати жити минулими подіями та прийняти те, що не всі люди такі, як твій батько. Розумієш, не всі хочуть завдати тобі болю. Прийми це, і ти почнеш змінюватися, а разом з тобою і твоє життя! А батька твого треба покарати, прийде час і він отримає своє! – дав повчання Феофаній.

– Здається, я розумію про що Ви кажете, – сказав Марк і замислився.

– Це добре, що ти мене зрозумів, а тепер іди до табору, адже ми вже чимало часу тут і можуть щось запідозрити. Іди і пам'ятай, що я тобі сказав, – Феофаній провів Марка і повернувся до приготування їжі, а Марк пішов у табір.

Тим часом у таборі атмосфера була тривожна, пішла чутка що ще кілька дітей зникло, і старша вожата була сама не своя, постійно бігала і лаялася з вихователями. Марк вирішив постояти за деревом і прислухатися, про що вони говорять.

– Як ви могли їх упустити?

– Я сама не знаю, мабуть, хтось знає про нас.

– Ви Феню усунули?

– Ні, ми не знайшли його.

– Погано шукали, він мабуть знайшов тут спільників, і я навіть підозрюю кого.

– І що нам робити?

– Шукайте вожатих, вони не повинні вибратися, ти хоч розумієш, що буде, якщо вони все розкажуть, ти й уявити не можеш, які люди стоять за цим!

– Розумію.

– І уважно стежте за всіма, мені здається, що вони ходять до лісу.

Старша вожата пішла до медпункту, а Марк тим часом акуратно пробрався до своєї кімнати. Микита йому сказав, що завтра йде Аня, хоча ця інформація Марку була зовсім не потрібна, він думав про життя, про свої вчинки та підслухану розмову.

Наступного дня вже Аня була готова йти, але вожаті пильно спостерігали за всіма, вони, можна сказати, взяли їх у оточення, Аня почала нервувати, але Влад вирішив допомогти, він вдав, що йому погано і демонстративно впав, при цьому почав імітувати конвульсії, всі вихователі побігли до нього, а ось Аня тим часом швидко втекла до лісу. Прибігши до дому Феофанія, вона нікого не побачила і вирішила увійти. Старий сидів за столом і задумливо дивився на підлогу.

– Ну, нарешті я вже думав, що ніхто не прийде.

– Вибачте.

– Думаю, за вами почали спостерігати, якщо ти так пізно прийшла.

– Так, я ледве втекла.

– Це не тішить, можливо, вони навіть щось підозрюють про вас, але сподіватимемося, що все йде за планом.

– А у Вас є план?

– У нас є план, адже ми одна команда, я дивлюся, ти не любиш працювати з іншими людьми.

– Я віддаю перевагу самотності, люди нічого хорошого мені не зроблять.

– Ну, люди різні бувають, є хороші, є не дуже, але не кожен хоче зробити тобі боляче.

– Якщо навіть близькі люди роблять тобі боляче, то як довіряти незнайомцям?

– Знаєш, наше суспільство як мінне поле, коли ти довіряєш людині, не знаєш, наступаєш на чисту землю чи на міну. Але як ти пройдеш свій шлях, якщо боятимешся наступити на міну?

– Я не зовсім Вас розумію.

– У тебе були випадки в житті, коли тебе зраджували, причому робили це жорстоко.

– Так, було, – сумно сказала Аня.

– Це не питання, я бачу, що тебе зраджували і не раз, так ось, ці люди для тебе міни, ти можеш або обійти їх, якщо відразу побачиш їхнє справжнє обличчя, або постраждати від того, що повірила їм і наблизилася дуже близько, або сама дозволила підійти до себе, але головне, що ти можеш йти далі, чим більше тебе зраджують, тим краще ти бачиш людей, бачиш їхнє справжнє обличчя, але ти закрилася в собі.

– А що мені ще робити? Мені навіть нема з ким поговорити про свої проблеми, для родичів мене взагалі не існує.

– Не говори так, для найближчих ми існуємо навіть після смерті, ти існуєш у серці людини, поки вона пам'ятає про тебе.

– Я сумніваюся, що вони взагалі згадують про мене, у них є Світлана.

– Хто така Світлана?

– Моя старша сестра, батьки завжди робили все для неї, ось вона вступила до університету, і вони платять за неї шалені гроші, а мені кажуть, щоб я йшла до звичайного коледжу, їм начхати на те, чого я хочу, а я ж завжди була відмінницею, завжди старалася, а мене ніхто навіть не похвалив жодного разу.

– Ти маєш навчатися для себе, і не чекай похвали від інших, бо вони не оцінять твої старання гідно, адже ти це робиш для себе, а не для них. А те, що вони дуже опікуються твоєю сестрою, це ознака того, що вона не є самостійною.

– Вони її завжди більше любили.

– Не кажи так, вони і тебе люблять, просто ти закрилася, відгородилася від людей і не бачиш ні кохання, ні зла в твій бік, і не можеш визначити, хто друг тобі, а хто ворог. Ти думаєш, що тобі так буде краще, але ні, так ти тільки все погіршиш, відкрий своє серце людям, але не поспішай впускати кожного, бо дехто може влаштувати в ньому розруху.