denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Старий вам більше нічого не казав? Може, ви щось забули? – запитав Марк.

– Ні, ми передали слово в слово! – сказала Женя і відійшла до вікна.

– Завтра йде Марк, а потім визначимося, – сказав Влад. – Зараз треба продовжувати вдавати, що ми нічого не знаємо. Якщо вони нас запідозрять, то нам кінець.

– Згодна! – підтвердила Аня. Діти розійшлися по кімнатах.

Настав вечір, усі зібралися на естраді, всі готувалися виступати, вони були напружені після важкого дня. І ось прийшла черга наших героїв виступати. Вони вийшли на сцену і зазвучала музика, діти почали плавно кружляти в ритмі вальсу, раптом Аня завмерла, дивлячись на вхідні двері.

– Аня, ти чого? – запитав Влад, і повернувся в бік дверей. Там стояло щось страшне. Величезних розмірів монстр на весь прохід, з довгою шерстю, великими лапами, страшними очима та жахливими іклами. Влад підхопив Аню і продовжив танець, намагаючись не привернути увагу глядачів та вихователів. Аня трохи прийшла до тями. Монстра вже не було.

– О, Боже! Що це було? – мало не плачучи, спитала Аня.

– Не знаю, але не можна на цьому акцентувати увагу, бо нас помітять і зрозуміють, що ми щось знаємо, – сказав Влад. Танець закінчився і вони пішли до всіх, після них ще виступали. Аня постійно озиралась на двері, незважаючи на те, що він був страшним, Аня побачила в ньому щось людське, монстр ніби дивився їхній танець і їй навіть здалося, що його очі блищали від сліз. Виступи закінчилися, дискотека також і діти розійшлися по кімнатами. Аня все ніяк не могла забути очі того монстра.

– Ань, ти чого так замислилась? – запитала Женя, коли вони вже лягли спати.

– Знаєш, Жень, а я монстра бачила, коли ми виступали, він стояв у дверях і дивився на те, як ми танцюємо, але він не був схожий на тих істот, яких ми бачили раніше, він був якимось людяним чи що, – розповіла Аня про побачене.

– Та ну, монстр людяний? Звучить, як марення божевільного! – насторожилася Женя.

– Я правду кажу! – трохи роздратовано сказала Аня. – Розумієш у нього були такі очі, наче він щось відчуває.

– А ось це вже цікаво.

– Так. Годі вже розмовляти, хутко спати! – гаркнула на них старша вожата, що проходила поверхом. І дівчата затихли.

Настав ранок. Після сніданку Марк одразу помчав до Феофанія, його настільки вразила поведінка Микити, що йому стало цікаво, що старий йому такого наговорив. Прийшовши до старого, він застав його за приготуванням їжі у великій кількості.

– Здрастуйте, а кому це Ви стільки готуєте? – здивовано спитав Марк.

– Вітаю, це для вожатих, їхній стан зараз критичний, їх накачали сироваткою правди, якщо ввести потрійну дозу, то людина стає овочем і абсолютно нічого не пам'ятає, це і було метою сектантів! – розповів старий. – Може допоможеш?

– Я не вмію, – відповів Марк.

– А ти спробуй! – наполягав старий.

– Ну гаразд, спробуймо, – важко видихнув Марк і почав допомагати старому. Деякий час вони працювали мовчки.

– Так і мовчатимемо чи ти вже скажеш хоч щось? – порушив тишу Феофаній.

– А що казати? – Марк опустив очі в підлогу.

– Все, що тебе турбує. Розкажи мені про це, але тільки чесно і від щирого серця! – роз'яснив старий.

– А якщо я його не маю? – задав Марк гостре і в той же час сумне питання.

– Серце є у всіх, воно б'ється, завдяки цьому ти живий. Воно болить, завдяки цьому ти відчуваєш, що ти живий, – розповідав Феофаній, помішуючи кашу в казані. – А чому ти вирішив, що не маєш його?

– Ну, мені багато хто про це говорив, та й я сам не відчуваю нічого крім ненависті і злості, а ще я дуже скупий, – несподівано для себе видав Марк.

– Скупість – це зло, але якщо ти визнаєш це, то маєш надію на те, щоб перебороти його, – сказав Феофаній.

– Тобто, я маю над цим працювати. І що ж я маю робити?

– Насамперед, потрібно комусь допомогти безкорисливо, це буде складно, але ти маєш це зробити, а ще треба усунути джерело негативу та думок про матеріальні блага. Це потрібно для того, щоби твоє мислення змінилося. У тебе є таке джерело? – сказав Феофаній, і Марк замислився.

– Ну взагалі, є.

– Так, добре, розкажи мені про нього.

– Це мій батько. Він зробив дуже багато зла в цьому житті, зокрема моїй мамі, він ніколи її не любив, одружився з нею тільки тому, що вона була єдиною спадкоємицею власника великого архітектурного холдингу. Батько при її батьках завжди поводився добре, а-ля білий і пухнастий, але як тільки вони залишалися наодинці він перетворювався на справжнісінького тирана і деспота, часто бив її, принижував, коханок в наш будинок приводив, – Марк несподівано замовк і примружився.

– Продовжуй! – сказав Феофаній, зрозумівши, що Марк сумнівається.

– Після смерті дідуся батько прибрав до рук його бізнес, залишивши маму без жодної копійки, а коли мама дізналася, що її батько помер від рук цього тирана, він підсипав йому у віскі отруту, яка швидко розкладається, тоді батько дуже розлютився, вийшов з себе і штовхнув її, вона впала і вдарилася головою об гострий край стільниці, вона ще була жива, але йому було мало, він узяв зі свого сейфа пістолет і випустив їй кулю в серце, а потім вивіз зі своїми друзями-бандитами до лісу. Я все це бачив, але він мене не одразу помітив. Він тоді й мене б вбив, але зникнення і дитини, і дружини викликало б підозри, а в нього був важливий контракт на носі. З того часу він усім каже, що мама його покинула і поїхала за кордон, а мене збагрив до елітної школи-інтернату, подалі від себе, заборонивши розповідати про те, що я бачив тієї ночі, погрожуючи відправити туди ж, куди й маму, – завершив розповідь Марк і важко зітхнув.