denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– О, ти якраз вчасно! – сказала Аня, коли побачила Микиту.

– Так, вчасно, а то в нас тут одного не вистачає, цей пихатий індик, – Ніка вказала на Марка, – не хоче зі мною танцювати, а ти будеш! – у наказному тоні сказала вона, і притягла Микиту в коло. Він не особливо й пручався.

– А чого ви тут, тиха година ж? І чому я вас не бачив, коли повертався? – здивовано запитав Микита.

– Так, ми спочатку відпочивали, а потім до нас завалилася вихователька і сказала про те, що ми терміново маємо щось приготувати на вечір, мовляв, це важливо! – пояснила Женя.

– Цікаво, до чого такий поспіх? – замислившись, запитав Микита. І в цей момент почали виходити діти з інших загонів, вони мали ту саму історію.

– О, а це ще цікавіше! – сказав Влад.

– Так, навіщо вони вивели всіх? – запитав Микита.

– Щось мені це не подобається… – сказала Аня.

– Гаразд, вдаваймо, ніби ми їм віримо і нічого не відбувається, а там подивимося, – запропонував Дмитро. Інші його підтримали. Усі діти почали репетирувати якісь номери, вихователі голосно включили їм музику і наказали не вимикати і не робити тихіше, залишивши з ними кілька вихователів, інші кудись пішли. Діти насторожились, але продовжили вдавати, ніби все добре.

– Потрібно сходити і подивитися, що там відбувається, – сказав Дмитро Жені.

– Але як? – запитала Женя, уявляючи, що їм за це буде.

– Дивись, ми зараз у напів сліпій зоні, вихователі нас не бачать за рештою, тож якщо ми підемо, вони не помітять, – розповів Дмитро.

– Ти впевнений?

– Так, ти зі мною? – взявши Женю за руку, спитав Дмитро.

– Так, ходімо! – впевнено сказала Женя, і вони почали пробиратися до корпусу кущами. Чим ближче вони підходили, тим голоснішими ставали стогін, схлипи та крики.

– О Боже! Що це? – з жахом в очах запитала Женя, міцніше стиснувши руку хлопця.

– Тихіше, не бійся, зараз підійдемо ближче і все дізнаємося, – сказав Дмитро та Женя кивнула. Вони підійшли до ялинки і побачили дещо… Дивні люди виносили, тих хто не міг йти сам, і виводили тих, хто міг пересуватися, це були вожаті, зв'язані і, більш за все, чимось накачані. Їх завантажили у тентовану вантажівку та повезли у невідомому напрямку.

– Що вони з ними зробили? – злякано спитала Женя.

– Накачали чимось і кудись везуть. Схоже на те, що вони дізналися про те, що тут відбувається, а це означає те, що тут залишилися лише їхні люди, ну цих сектантів, – міркував Дмитро.

– Ходімо звідси, а то ще нас помітять і разом з ними вивезуть у ліс і десь закопають, – сказала Женя і хотіла вже йти. – Ми ж їм не можемо ніяк допомогти.

– Ну взагалі-то можемо! – сказав Дмитро. – Є один варіант.

– І що ти пропонуєш? – із насторогою запитала Женя.

– Якщо уважно придивитись, у кабіні тільки один водій, нікого більше немає з ним, і конвою ніякого не приставили, значить накачали чимось важким, якщо ми наздоженемо машину, коли водій стане на перекур, вирубимо його та вженемо машину, то у них є шанс вижити, та й водій кволенький, – виклав свій план Дмитро.

– А в цьому є сенс, я знала, що ти геніальний стратег! – із захопленням сказала Женя.

– Ходімо?

– Ходімо! – сказала Женя, і вони пішли до стежки в сад, через який вийшли в ліс. Пройшовши кілька сотень метрів, вони побачили машину, що зупинилась, і водія, який розмовляв з перехожим. Діма, не втрачаючи можливості заліз у кабіну і сховався за сидіння, а Жені наказав залізти до кузова, подивитися в якому стані вожаті. Водій повернувся, завів вантажівку і рушив, Дмитро наважувався на удар. Женя у кузові оглядала вожатих, які були абсолютно безвольні. Хлопець зважився і завдав точного удару, водій знепритомнів, машина втратила керування, і мало не зійшла в кювет, якби Дмитро не вхопив кермо і не вивернув назад на дорогу. Він важко зупинив машину, виліз із кабіни і пішов подивитися, як там Женя. У кузові було семеро вожатих та Женя, яка не знала, що з ними робити.

– Що з ними далі робитимемо? – запитала дівчина.

– Спочатку треба зв'язати водія, поки він не отямився і запхати до вожатих, а потім відвеземо їх усіх до старого, він підкаже, що робити, – Дмитро зняв мотузку, якою був прив'язаний тент з одного боку, і разом із Женею вони зв'язали водія, витягти його не вдалося, але вони міцно прив'язали його до сидіння. Далі вони поїхали знайомою стежкою, що веде до Феофанія. За кілька хвилин вони вже були там.

– Вилазьте звідти, і швидко біжіть у табір, скоро вас шукатимуть! І пам'ятайте сповідь продовжується! – наказав Феофаній, і Дмитро з Женею послухались його. Феофаній сів у машину і поїхав кудись, а вони пішли до табору, а коли прийшли, всі ще репетирували, і здавалося, що їх зникнення ніхто не помітив.

– Якщо вас спитають, де були, скажете, що Жені стало погано і ти повів її в корпус! Зрозуміли? – сказав Влад.

– Так, – кивнули вони одночасно.

– Вас шукали вихователі та були дуже злі, ось нам і довелося викручуватися, – пояснив Микита.

– Зрозуміли, нам є що вам розповісти, але пізніше, – сказав Дмитро, і вони почали знову репетирувати танець. Через деякий час діти втомилися, і пішли в їдальню, після неї розійшлися по кімнатах і готувалися до вечірнього виступу. Наші діти зібралися у кімнаті Влада та Дмитра. Дмитро та Женя все їм розповіли. Всі були шоковані і страх дедалі більше прокрадався в їхні душі. Адже вони почали усвідомлювати всю серйозність ситуації, що склалася.