Тома Глубокова - Одруження наосліп, Тома Глубокова

- Добре, для ночі просто супер і добре. Зараз із Вітом ідемо купатися.

- А-а! У вас же ніч там! - вигукнула мама. - А чого вночі-то? Вдень не можна сходити?

- Мам, нам спати не хочеться, та й цікаво. До того ж удень ми теж сходимо.

- Гаразд, справа ваша, тільки не забувайте, що ти вагітна. Зрозуміла? Ну і там обережніше. Телефонуйте.

- Добре, мам, бувай.

Я завершила виклик і віддала телефон Віту, який поклав його в кишеню.

- Що говорила?

- Нагадала нам бути обережнішими й не забувати мого прекрасного становища, - усміхнулася я, обіймаючи чоловіка у відповідь.

- Як завжди, - усміхнувся чоловік.

Хвилин за двадцять ми вийшли на невеликий гарний пляж із пальмами, білим піском і чистою водою. Я, оскільки давно не була на морі, залишила чоловіка і побігла до води, по дорозі швидко розстібаючи босоніжки.

Відчувши теплу воду, що б'ється об ноги несильними хвилями, я повернулася до чоловіка, який був уже без футболки й підходив до мене. Він сам розстебнув мій сарафан і кинув його до моїх босоніжок, разом із футболкою та речами з кишень. А потім підхопив мене на руки, чим викликав мій вереск і забіг зі мною у воду, пірнаючи. Я вчасно затримала дихання, але відразу ж виринула, а за мною Віт, якого я пристрасно поцілувала, обвиваючи ногами його тіло.

- Взагалі-то ми домовлялися, що я цілуватиму тебе, - усміхнувся хлопець, притискаючи мене до себе.

- Ми не домовлялися, коханий. Ти - мій. Хочу і цілую! - трохи голосніше сказала я.

- І я хочу і цілую, - мене знову поцілували, пристрасно і бажано, змушуючи забути про все.

Потім ми плавали, бігали одне за одним і багато цілувалися, падаючи у воду і через сміх цілуючись. Ми були наче закохані діти, нічого не помічали, щоправда, були надто високі для дітей.

А під ранок ми сіли на пісок в обіймах одне одного, і дивилися вдалину, думаючи кожен про своє. Щоправда, іноді поверталися в реальність, бо краплі води з волосся лоскотали нас неймовірно.

- Знаєш, якби ми дружили з дитинства, ми б давно були разом, - раптом видав Віт.

- А мені й так добре. Тут і з тобою, - усміхнулася я, подивившись на нього.

- Мені теж добре, - усміхнувся він і поцілував мене коротко в губи.

- Але, напевно, ти маєш рацію. І я б не дозволила цьому шраму бути на твоєму гарному обличчі, - я провела по щоці долонею і м'яко поцілувала цей шрам. - І знаєш, коли ти справжній... і мій, його не видно. Ніби його й зовсім немає.

- Це в минулому, - усміхнувся він і потерся об мою долоню, цілуючи її.

- Вдало ж я тоді покаталася на велосипеді, - раптом засміялася я, а Віт підхопив мій сміх, теж розсміявшись, від душі.

- Добре, що я тоді розійшовся з останньою тимчасовою дівчиною, - його обличчя раптом змінилося, ніби він щось зрозумів. - Слухай-слухай, але ж після нашого дивного знайомства в мене не було дівчат узагалі. Та однокласниця не рахується. Я тільки пив і шукав тебе.

- Не можу похвалитися тим самим, але тоді, коли я ввечері до тебе прийшла, я дуже багато думала і навіть плакала. Мишко - козел. Хоч і твій друг, - зробила я висновок.

- Єдиний друг-козел, зауваж. Але як друг він нормальний.

- Закрили тему. Не хочу я з тобою його обговорювати!

- А що хочеш? - засміявся Віт.

- Секрет хочеш? - усміхнулася я. Чоловік кивнув, і я ще ширше посміхнулася. - Тоді на Новий рік ми ж трошки посварилися і відзначали не разом. Так от. Я тоді одягла свої улюблені панчохи тільки для того, щоб ти їх порвав.

Віт знову розсміявся.

- Нічого, я ще встигну, не хвилюйся, - запевнив він мене.

Я кивнула і повернулася до горизонту. Там сходило сонце - красиве жовте яскраве блюдце. Я мимоволі задивилася на це і відчула, як мене повернули обличчям убік і поцілували.

- Я вперше зустрічаю світанок ось так.

- Я теж, - усміхнулася я, майже не відірвавшись від улюблених губ. - Кохаю тебе.

- Сильніше, - усміхнувся чоловік, захоплюючи мене в пристрасний і запаморочливий поцілунок.