Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

Щось мені підказує, його слова хлопці пропустили повз вуха. І це підтвердилося, варто було нам вийти в коридор. Планшет черговий раз полетів на підлогу. А мені з усмішкою сказали:

— Щось ти дивна кішка, якщо перетворитися не можеш. Ще й тупенька, погано вчилася протягом року? — пожартував Шон.

Дах знесло саме від слів про навчання. Кинулася на забіяку з кулаками і тихим гарчанням. Його друзі мене намагалися відтягнути і самі отримали від мене трохи подряпин.

— Мем, де кабінет початкової школи? — запитав Алекс, він, як і обіцяв, прийшов із друзями.

— Звуки бійки чуєте, вам туди і потім відтягніть їх до директора. Сил моїх уже немає розбороняти цих шибеників.

Хлопці побігли вгору сходами, і помітивши, як я зчепилася з одним конкретно і від інших просто відмахуюсь. Хлопець уже ридає і просить відстати від нього.

— Лія! — покликав суворо Алекс.

Потім швидко опинився поруч і відтягнув від зареваного хлопця.

— Що цього разу? — запитав Юнуру.

Він трохи не встиг перед Алексом.

— Він назвав мене дурепою.

— Не говорив я такого! — ридаючи сказав хлопець — Просто підколоти хотів.

Сьогодні довелося викликати маму і підлікувати на місці забіяк.

— Не гарчи! — сказала вона мені суворо.

А я тільки зрозуміла, що тихо гарчала, дивлячись на хлопців. Батько Шона завжди був мовчазний, подивившись на хлопців, крижаним тоном сказав:

— Зараз ви троє одразу розповідаєте, чому дошкуляєте дівчинці. І я за неї подумаю, яку міру покарання обрати для вас. А то Лію, так ніхто й не просвітив, що можна від хлопців щось вимагати, особливо для них покарання.

— Типу позбавити солодкого? — тихо огризнулася.

— Можна й солодкого.

Хлопці здригнулися, і я мало не розсміялася, вони з переляком подивилися на мене.

— Що не хлопець, то ласун.

Четверо дорослих хлопців усміхнулися.

— Слухаю! — рявкнув батько Шона так, що навіть директор здригнувся.

— Ми хотіли увагу привернути.

— Щоб вона з нами дружила!

— А вона нас ігнорує!

Швидка відповідь від дітей.

Так і хотілося вигукнути "ЩО?"

— А для цього обов'язково було рвати зошити, штовхатися й обзиватися? Ви не могли, чи що, по нормальному підійти і сказати, хочемо дружити!

На мене здивовано дивилися пригнічені три пари очей і ще три винуваті. Батьки хлопців дивилися винувато. Трійця малолітніх хуліганів встали і, зробивши крок уперед, сказали:

— Ми хочемо дружити.

— Не рекомендую відразу відповідати, — сказав батько Шона.

— Ясна річ, — сказала за мене мама і накрила долонею мій рот. — Лія подумає до початку навчального року. І потім подивиться на вашу поведінку. А то тут є ще старша трійця. Цікаво, чого вони хочуть?

— Їм було весело робити боляче. Але ми з ними більше не спілкуємося.

— Звісно, не спілкуєтеся, — сказав директор, — їх перевели до школи закритого типу для важких дітей. Це майже колонія, тільки для дітей. І якщо не змінитеся, це чекає і на вас. Там дітей виховують дуже суворо, після тієї школи військова школа здасться вам відпочинком і раєм.

Алекс із друзями сиділи з витягнутими обличчями. Вони були без навчальної форми, яку носили весь навчальний рік.

— Виправка, хлопчики, видає вас, — сказав директор. — Так, залишилося придумати покарання для трійці.

— Тільки не солодке, — занилися діти.

— Ліє, тобі вирішувати, — сказав батько Шона.

Я на нього ображено подивилася і знову частково трансформувалася. Уже ніхто не жартував і не сміявся.

— Я не хочу їм нічого вигадувати.

— Гаразд, тоді придумувати буду вже я, — сказав суворо батько Шона.

Троє дітей втиснули голови в плечі. А мама погладила мене по голові, і я знову стала собою.

— Ми підемо, — сказала вона директору.

Хлопцям подряпини вона обробила ще до приходу їхніх батьків.

— Так, ви спочатку додому, потім можете гуляти. Мені пора назад у лікарню.

Мене поцілували в лоб, і мама пішла до таксі. Хлопчаки спробували вкласти мене спати, і я вже з ними ледь не побилася, але на подушках.

— Так, досить! — розлютився Алекс.

Я одразу притихла, мене погладили по голові і посміхнулися.

— Не хочеш спати?

— Ні.

— Тоді прибираємо в кімнаті та йдемо гуляти.

— На атракціони!

Добре здружилася з друзями Алекса, вони тепер щодня гуляли зі мною і здивовано поглядали то на мене, то між собою переглядалися.

— Ніколи б не сказав, що дівчина не буде мене дратувати! — із захопленням сказав Дік, пригальмовуючи скейт.

Я каталася на самокаті, а хлопці на скейтах. Ми примудрялися навіть наввипередки поїздити. А зараз, мчачи на самокаті тротуаром, розумію, що я частково прийняла себе в цьому світі як дитину і даю собі право просто насолоджуватися. На цій думці Алекс перехопив мене, різко загальмувавши.

— Що? — запитала, не розуміючи, чому мене зупинили.

Переді мною проїхали дві машини в різні боки.

— Ой, я не помітила.

По моєму шолому пошкрябли і постукали.

— Поїхали додому. Тільки не лети далеко вперед.

— Угу.

Тепер, коли їхала поруч, стала розпитувати про їхню школу.

— Ну, школа як школа. Просто тренувань дуже багато і муштри.

— О, що сталося Алекс, що ти визнав, що тренувань забагато? — вигукнув Рей.

Алекс зніяковів і подивився на мене, потім просто знизав плечима. А вдома чекав сюрприз, приїхали брати після практики. Самокат полетів убік і мало не забив Діка.

— Жвава дівчинка.

— Ти хотів сказати козочка? — весело реготнув Гор.

Я з розбігу застрибнула на Дерека.

— Привіт, мала. Дивлюся, кількість няньок зростає.

— Ми наввипередки каталися.

Мене обійняли й інші брати. Януш трохи довше затримався і якось дуже дбайливо.

— Щось сталося?

— Ні, з чого ти вирішила?