Надія Борзакова - Красуня та чудовиська, Надія Борзакова

- Лікуєш тіла та душі? – весело запитав Вадим, що підійшов.

- Хіба вони не єдині, - озвалася я.

Переживання про те, чи правильні я підібрала слова і чи не зробила своїм втручанням гірше, розвіялися зовсім скоро. Лєра розповіла, що мама «прозріла», а сама Ольга Миколаївна кілька разів заходила відвідати Вову, і вони начебто спокійно поговорили. Трохи пізніше дівчина з сяючими очима розповіла про випадкове знайомство Вови з «дуже крутим дядьком зі зламаним носом, який запропонував йому кльову роботу в офісі». А оскільки для підвищення буде потрібна наявність «вишки», Вова починає підготовку до зовнішнього тестування, щоб наступного року спробувати вступити на заочку до університету.

- Навіть не знаю, як дякувати вам, - схлипувала мама Лєри, коли через два тижні я віддавала їй виписку.

- Ось вона - моя подяка, - я кивнула на молодих людей, що сиділи на лавці. Вони шепотілися про щось, здається, не помічаючи нікого навколо. Сьогодні виписуємо обох, адже Вова поживе з Лєрою та Ольгою Миколаївною «поки не встане на ноги».

- Куплю тобі чарівну паличку, - сказав Артур, коли я йому про це розповідала, - а то феї-хрещеній без неї ніяк.

*******

- Це все ж таки Вєтрова компашка, а ми обидва знаємо під ким він, - промовив Віталій. Вєтров… Десь я вже чула це прізвище. Хоча яка різниця?

- Стала півтора року тому, - уточнив Артур, - Порулив і досить.

- Справа, звичайно, твоя, Барін. Я з тобою за будь-якого розкладу, ти знаєш.

- Тоді починаємо, - відсалютувавши один одному, вони осушили склянки.

- Вибачте, що перериваю вашу нараду, - штовхнувши стегном прочинені двері кабінету, я зайшла всередину, - але ви повинні це спробувати.

- Не вибачайтесь, лікарю, адже ви цим врятуєте мене і від цього тирана-трудоголіка, і від голодної смерті, - Віталій забрав у мене одну з тарілок зі шматочком м'ясного пирога. - У всіх прийдешні свята в голові, а в цього суцільні справи. Як ти взагалі примудрилася змусити його влаштувати цілий десяток днів відпустки?

- Ну, годі, - шикнув на друга Артур. Я поставила перед ним другу тарілку і поцілувала щоку. Чоловік притяг до себе, цілуючи вже в губи. Неохоче відсторонилася, кивнувши на Віталія. А він тим часом уже покінчив зі шматком пирога і тужно подивився на порожню тарілку.

- Божественно, - промовив з набитим ротом, - але ця пташина порція...

– Це демо-версія. Повна доступна тільки за межами кабінету, - солодким тоном сказала я. - А ти не спробуєш?

Продовжуючи тримати за руку, Артур підхопив із тарілки пиріг і, не відриваючи від мене погляду, відправив до рота. Повільно прожував і облизав губи.

- Ну як?

- Викликає бажання скоріше дістатися до всієї порції, - обпалюючи поглядом, промовив чоловік.

- Тоді закінчуйте швидше - вечеря готова, - Марина Петрівна взяла собі відпустку, а я, всупереч запевненням Артура про те, що її може підмінити помічниця - Катерина, оскільки «нема чого тобі напружуватися», зголосилася готувати сама пару днів до від'їзду, потішивши Катерину можливістю розпочати відпустку раніше. І коли дивилася як він їсть, часто уявляла, як ми ось так само сидітимемо за столом щодня рік за роком – спочатку удвох, а потім поряд з кимось третім – так схожим на нас і в той же час зовсім іншим.

- Тож десять днів тиші, - сидячи за столом, продовжив тему Віталій, - навіть не віриться.

- Використовуй на повну.

- І не сумнівайся – басейн, сауна, бухло, дівчата…

- Якщо в такому порядку, то можемо після свят і не зустрінеться, - весело промовила я, - У вашому віці треба починати берегти себе, Віталію Віталійовичу….

Анатолій Вєтров. "Вітер". А компанія "Вілд-експрес". Її «придбання» ми святкували разом із ним та Лисом у «Зорро» наступного дня після того, як я пішла з лікарні. Джейк буквально силоміць витяг мене розвіятися. Більше я цього Вєтрова не зустрічала, і його непримітна зовнішність і ще непримітніша особа майже стерлися з пам'яті…

- Це в якому ще моєму віці? - беззлобно здійнявся він, не помітивши мого замішання. - Сорок років, між іншим, світанок чоловічої сили в усіх відношеннях. Соплякам і не снилося, - кивнув на Артура, - задумайся, лапонько.

- Вєталь, ти перебрав, чи що? - дуже тихо і без тіні веселощів промовив Артур, свердлячи його поглядом.

- Та я пожартував, чого ти, - махнув руками Віталій. Артур пирхнув у відповідь, ковтнув сік із келиха. Вони перекинулися парою фраз – начебто дурний інцидент вичерпано, а все одно за столом повисла напружена атмосфера. Віталій поспішив відкланятися. Провівши його, я почала прибирати зі столу. Артур звично почав допомагати.

- Все нормально, люба? - занепокоєно запитав, коли, завантажуючи посудомийну машину, я мало не впустила пару тарілок.

- Цілком, - увімкнувши її, промовила я. - А ви плануєте нову справу, так? Вибач, почула кілька фраз.

- Не вибачайся - від тебе секретів немає, - він подивився мені в очі. – Запустили підготовку до інвестиції в одну компанію-перевізника. Знаєш, настав час зробити щось просунуте «Нової пошти» ….

- компанія належить Анатолію Вєтрову, так?

- Поки що, - посміхнувся Артур. - Ти проти?

- Як я можу бути проти або за, - голос видав тремтіння, що виникло всередині. - Я з медицини, а не з бізнесу.

- Елізо…, - тепла долоня ніжно торкнулася моєї щоки.

– Навіщо тобі ще одна компанія? Хіба мало того, що вже є, Артуре? - я зітхнула, пригнічуючи істеричні нотки, що з'являються, - Лис такого не пробачить.

- Маленька, ти неправильні висновки зробила. Силою віджимати ніхто нічого не стане – ми зробимо гарну ділову пропозицію, вигідну обом сторонам. І тільки.

- Правда?

- Елізо, ти ж знаєш - я ніколи не біжу ні від проблем, ні за ними. І завжди вирішую їх у разі виникнення, - Артур підштовхнув мене до кухонного столу і, взявшись за талію, посадив на нього. - І те, що ти відпустила всіх кухарів на свята, подобається мені все більше і не лише через твої кулінарні таланти.