Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

Певно, саме тоді розгледів метаморфози, що відбувалися в колись незграбній дівчинці-підлітку. Зрозумів одну просту річ — Рита більше ніж друг. Завжди була такою, з першого дня. Пожалів, що на усвідомлення цього факту знадобилося цілих два роки. Два роки, що зблизили їх настільки, що інакше, ніж другом і братом Ритка не могла його назвати. Не дивно, але хлопця, якого вважала майже ріднею, елементарно не уявляла в ролі коханого.

Скільки помилок у той час накоїв Чернишевський? Дрібних, незначних… Не злічити. Саме звідти все почалося, заплутався клубок безвиході, який учасникам подій доводиться розплутувати досі.

Якби ще тоді припустив, до чого призведе зв’язок Ритки з Павлом та трішки раніше дізнався про його темні справи. Встиг прийти до Одинцової скоріше того фатального дня. Зміг підібрати потрібні слова, ключик до її розуму — змусити залишитися, не наламати дров, не вплутатися в дурні чвари. Якби лишень зміг по-тихому відвести з того моторошного заводу… Знову якби. Занадто багато якби.

Нічого зі списку, котрий можна продовжувати нескінченно, не відбулося. Пізно журитися, що-небудь змінити теж. Зате є можливість ще раз спробувати модифікувати майбутнє та вплинути на нього. Знайти нові лазівки для себе, для Ритки. Витягнути з кабали, у яку цього разу залізла усвідомлено, не підозрюючи, наскільки серйозна ситуація. Звичайно, це ж не елітний бордель Інанна, це щось завуальованіше, та суть одна. На зміну Сизому прийшов Рощин. Але де гарантія, що останній краще попереднього «хазяїна»? Немає гарантії, й Олег мав намір будь-що-будь довести це Маргариті.

Чернишевський сам не краще Сизого, або Рощина. Йому плювати на багато речей. Він здатний йти головами. Готовий усе трощити та ламати. Стріляти та вбивати. Стріляти його непогано натаскали за курсантських часів. Останньому довелося навчитися у в’язниці. Точніше, не стільки навчитися, скільки зважитися, пересиливши себе. Вибір виявився невеликий — або ти, або тебе. Ясна річ, вибери останнє, не було б ні Перлини, ні маєтку, ні величезного бажання змусити Рощина заплатити по заслугах.

— Пане Рощину! — з вулиці почувся голос економки. — Стривайте!

— Де господар? — у відповідь незадоволений чоловічий рик. — Де ховається цей сучий син?

— Я повинна повідомити Олега В’ячеславовича про Ваш прихід!

— Я не маю наміру чекати! — зриваючись на крик обурився гість. — Я не хлопчик, щоб сидіти, чекаючи аудієнції!

Остання фраза Рощина викликала в Олега мимовільну усмішку.

Кирило вихором увірвався у вітальню, спішно оглядаючись. Мить і на очі потрапив Чернишевський, застиглий у дверях, що вели на веранду.

— Олегу В’ячеславовичу! — забігаючи слідом за Рощиним заторохтіла захекана жінка. — До Вас гості! Вибачте, я хотіла попередити, але мені не дали жодного шансу, щоб…

— Наталіє Іванівно, — проходячи углиб кімнати відсторонено перебив Олег, — усе нормально. Займайтеся своїми справами, я розберуся.

— Може, щось потрібно? — кинувши останній недовірливий погляд на розлюченого Рощина уточнила домогосподарка.

— Ні. У разі чого покличу, — відмахнувся Чернишевський.

— Не очікував? — злісно посміхнувшись поцікавився Кирило, коли за жінкою зачинилися двері.

— І Вам вечір добрий, Кирило Сергійовичу! — сівши в крісло з удаваним офіціозом відгукнувся Олег.

— Бачу, не очікував, — ігноруючи вітання Рощин також плюхнувся в протилежне крісло.

— Скоріше, не можу зрозуміти, як я вшанувався честі візиту винного короля країни, великого й могутнього Кирила Сергійовича Рощина.

Олега відверто забавляла ситуація і зміна емоцій на обличчі співрозмовника. Будь на місці Чернишевського хтось інший, уже запросто злякався і пошкодував про сказане. Перепросив, можливо. Але точно не продовжив грубити з таким виглядом, ніби за пазухою весь світ. Хто завгодно, але не Чернишевський, у якого більш ніж достатньо козирів проти Рощина. Якщо не зараз, із часом мав намір використовувати всі. Наразі байдуже, наскільки здатен розлютитися Кирило. Навмисно дратував неочікуваного гостя.

— Чай? Кава? Коньяк? — помічаючи, як заграли жовна на вилицях співрозмовника, в очах спалахнула лють, а руки із силою стиснулися на підлокітниках, Олег продовжував знущатися. — Або все-таки спробуєте нашого вина? Безумовно, не такого прекрасного і якісного, як Ваше, але не менш гідного.

— Не блазнюй, Чернишевський! Я прийшов у справі, а не базікати про життя.

— Будь ласка, — розводячи руки в сторони, — я сама увага.

— Ти працюєш на Сизого, — не питаючи, стверджуючи, спрожогу видав Рощин.

— Я б назвав це інакше, — Олег приготувався до захисту. — Я звик працювати виключно на себе. Інше питання, на чиєму боці ведеться гра.

— Добре, — реготнувши погодився Кирило, — смію припустити, нині гра на стороні Сизого?

— Ймовірно, — ухиляючись відмахнувся Олег, потягнувся в кишеню за пачкою сигарет.

— В такому разі ми знаходимося по різні боки барикад. Ти це розумієш, Вовкодаве? — запитально звів брову.

— Більш ніж, — піддаючись уперед погодився Чернишевський, — Плантаторе.

— А ти непогано обізнаний, — Кирило розслаблено відкинувся до спинки. — Тоді, мабуть, знаєш, чим обернулися наші із Сизим минулі непорозуміння. Хто вийшов переможцем і отримав усе, а хто залишився ні із чим.