Белла Сніжна - Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна

- Ти назавжди зникаєш з життя Олександри. Не лізеш до її сестри, і взагалі забуваєш про існування цієї сім'ї. Краще для тебе буде виїхати з міста.

- З ким? До кого? - перепитує. 

А після вдає що згадує, дивиться на мене вже зовсім іншим поглядом.

- Вона теж наплила тобі що я її затягнув в ліжко? Так вона сама накинулася на мене! - кричить.

- Я все сказав. Побачу хоч твою тінь поруч з нею, пришлю матері похоронний вінок на знак свого співчуття.

Я стримався. Блядь, це було важко, але Саша може мною пишатися. Зараз тільки заїду в зал, мучитиму грушу. Інакше когось ввечері чекає жорсткий секс.

 - А ти її новий єбарь? - кричить цей ідіот мені в спину.

Сука, краще мовчи. Зупиняюся, обертаюся.

 - Ну і як вона тобі? Мені здалося мало досвіду. Що мовчиш? Думаєш нацькував своїх шавок і все? Я злякався? Так мені плювати на тебе! А знаєш, може я і відвідаю Олександру. Згадаємо минуле ...

Удар! Я в одну мить опинився біля нього. Ще один удар! Він падає зі стільця, намагається захиститися, його ніхто не зв’язував, але я не звертав на його жалюгідні спроби ніякої уваги. Наносив удар за ударом! Просто червона пелена перед очима і все! Лише його слова в голові! Су-у-у-ка!

- Роман! - кричить Олег, зупиняючи мене.

Він і ще один з охорони силою відтягують мене від тіла.

- Миколайович, ти як? - запитує Олег. - Прийшов до тями?

- Ще дихає. - спокійно каже один з хлопців, що привезли хлопця. 

Він сів перед цим тілом навпочіпки, перевіряв пульс.

- Поверніть його батькам. - кидаю, навіть не дивлюся в його бік.

Його батько не остання людина, але піти проти мене не посміє.

- Олег, - кажу, витираючи руки від чужої крові. - Передай його батькам, якщо вони завтра ще будуть в місті, можуть розпрощатися з бізнесом. А їх щеня сяде.

Даю їм шанс лише тому що наші батьки знайомі. І за моїми відомостями його батько веде чесний бізнес. Але якщо ще раз побачу його синочка я за себе не ручаюсь. Твою мать! Злість всередині піднімається новою хвилею.

- В офіс? - запитує Олег.

- В зал. - кажу.

У залі три години пролетіли як одна. Але це дало свої плоди. Вирішив що досить, коли правий хук від Олега в щелепу майже відправив мене в нокаут.

- Додому? - запитує він.

Я намагаюся розігнати зірочки перед очима. Киваю.  На сьогодні достатньо.

Додому приходжу о дев'ятій. Світло горить лише в передпокої, і приглушений на кухні. Стіл накритий, не дочекалася.

Так і є, спить у своїй кімнаті, і навіть її кошак поруч з нею. Іду в душ, хапаю щось, навіть не помічаючи смаку. Заходжу до Саши, лягаю поруч, притискаюся ззаду, обіймаю її. Вона прокидається. Гладить мою руку, зауважує збиті кісточки.

- Це що? - питає пошепки, ведучи по ранам.

- Дрібниця.

- Ром! Може обробимо?

- Завтра. - видихаю, їй в потилицю.

Сьогодні вже нічого не хочу.

- Ром. - кличе.

- М-м?

- Ти когось вбив? - питає пошепки.

- Угу. - відповідаю, прикривши очі. - Допоможеш заховати труп?

- Ти приніс його додому? - обертаючись до мене, питає з обуренням.

- Так трофей. - кажу, посміхаючись.

- Добувачем себе уявив? Будеш тепер з Піратиком змагатися, хто більше труп притягне?

Згадав, як це падло зловило сусідського хом'яка, задушив і притягнув на ліжко. Хом'яка ми викинули, а ось сусідська дівчинка досі його шукає.

Я мовчу. Саша проводить долонею по моїй щоці.

- Це від трупа? - питає, торкаючись до синців.

- Пропустив удар.

- І не один.

- Як ти взагалі щось побачила? Спи! - кажу, закриваючи очі.

- А подарунок переможцю?

Дивлюся на неї не підбитим оком.

- Завтра розверну. - кажу, легко цілуючи її в губи.

Закриваю очі, тому що дійсно хочеться спати. Саша деякий час перевертається, ніби вляглась.

- Ром. - так що ж тобі не спиться ?!

- Що?

- Ти ж все чув? - мовчу. - Ти тепер зміниш своє ставлення до мене?

- Ніколи! - дивлюся Саші в очі.

Вона виглядає такою милою і беззахисною в цей момент. А від цього світильника виявляється хороше освітлення. І світло не яскраве, не дратує.

- Можеш не переживати з цього приводу. - прикриваючи очі, кажу.

- Сподіваюся там не його труп?

- Ні.

- А синяк? - продовжує вона допитуватися.