Белла Сніжна - Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна

Глава 22

Рома

- Моє завдання? - запитує Олег, начальник служби безпеки.

- Добудь мені всю інформацію на хлопця сестри цієї дівчини. Колишнього.

Кажу йому, показуючи фото з паспорта Саші.

Якщо Саша не хоче мені говорити ім'я того виродка, не треба. Не гордий, сам знайду. А фото це в охорони біля свого будинку взяв. Раніше ж тільки за паспортом пропускали. Поки не звикли до неї. Зараз навіть вітаються.

- А дівчину пробити? - запитує Олег.

- Не треба. - кажу.

Хоча зізнатися, спокуса велика. Але ж у нас домовленість. Яку ми вже не один раз порушували. Чого вартий хоча б цей кіт! Та й знайомство з Марго теж не входило в мої плани. Але Саша трималася дуже добре. Більш того, дійсно сподобалася Риті.

- Я можу бути вільним? - запитує Олег.

- Так. - відпускаю його.

Олег вийшов. Попрощавшись. Я задумався. Знову згадав, що розповіла Саша вчора. Чому вона мені нічого не сказала ?! Не довіряє? Або не хоче вантажити своїми проблемами?

Телефон завібрував, відволікаючи від думок.

«Скажи мені риму до слова« змія»!» - надіслала Саша.

Я завис. Несподівано.

«Ти чим там займаєшся?» - пишу у відповідь.

«Хочу написати матірний віршик про свою начальницю і розвісити по всьому офісу! Дістала стерва ».

«А ти працювати не пробувала?» - запитав, посміхаючись.

Саша деякий час не відповідала. Образилася? Почала писати.

«Гроза минула. І я працюю! Як бджілка! До сьомого поту! »

«Пальцями по телефону?»

«Сам то теж не договір читаєш. До речі, як зустріч вчора пройшла? Ти так швидко втік, що не встигла навіть спитати ».

Втік. Просто побоювався, що не стримаюся і вискажу їй все. Як вона повинна була зробити правильно! А цю злість я хочу притримати для іншої людини.

"Все відмінно". - Пишу в відповідь.

"Я так і думала!"

«Нагорода для героя буде?»

«Увечері (смайлик чортеня, що посміхається)»

«Хочу зараз».

«Я на роботі!»

«Я теж»

«Тут відьми поруч. Боюся можуть не зрозуміти ».

«Одні відмовки»

Знову тиша. Вона довго не відповідала. Я відклав телефон, приступив нарешті до роботи, коли отримав повідомлення.

«Останнє ввечері».

«Новий комплект?» - питаю, а у самого в штанях вже тісно.

Твою мать, навіщо я сам себе загнав у таку яму?! Саша начебто недалеко тут працює, поїхати б зараз до неї. Увірватися в офіс, нагнути її і стягнути ці труси, які трусами і не назвеш.

«Я знала, що ти оціниш».

Але ж вона так на роботі сидить. У чому там вона сьогодні йшла? Сукня або штани? Так що ж таке! Біль в паху стала відчутнішою.

Стук в двері пролунав несподівано. Я був на межі. Саша там цілу фотосесії влаштувала в кабінці туалету. Готовий був зірватися до неї. Наплювавши на домовленість і її реакцію.

- Заходьте. - навіть голос сиплий.

- Я виконав завдання. - з порога каже Олег.

- Дуже добре. - кажу, підіймаючись, піджаком прикриваючи стояк. - Їдемо.

Олег без питань йде за мною. Ціную розумних і виконавчих людей.

Виходжу з офісу, машина вже біля входу. Їдемо за місто. Олег робить пару дзвінків, поки я вирішую робочі питання.

Машина зупиняється біля ресторану. Заходжу в порожній зал. Це ресторан моєї сім'ї. Можу скористатися своїм становищем.

- Його привезли. - кидає Олег.

Я і сам побачив.

- Мужики, ви мене з кимось плутаєте! - кричить хлопець, намагається встати, але охорона садить його на місце ударом під дих.

Той хапається за живіт, стогне.

На жаль, виявилося, що він гарненький. Йому ж гірше.

- Таких як ти люблять у в'язниці. - ставши навпроти нього, склав руки в кишені.

- Слухай, мужик. Ти головний?

Розумний хлопець. Захоче домовитись?

- Я поняття не маю навіщо тут. Твої тупиці взяли не того. Я тебе навіть не знаю. - заявляє.

- Зате я тебе знаю. - гортаю папку що мені дав Олег. - Матвій Прохоров. Студент. - піднімаю погляд на нього. - Не судимий. Поки що. Думаю, це легко виправити.

- Та ти знаєш хто мої батьки ?! - знову намагається встати він, але його в черговий раз саджають на місце.

- Знаю. А тепер слухай сюди. - міняю тон на серйозний.

Нахрена стримую себе, взагалі незрозуміло. Врізати б йому пару раз. Але всю дорогу ловив себе на думці що Саша це не оцінить. І навіть тепер майже спокійно говорю з ним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍