Колектив авторів - Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

Досвід встановлення названих заходів захисту авторського та суміжних прав було використано при доповненні Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» [193]. Тепер запобіжні заходи можуть застосовуватись незалежно від змісту порушеного права інтелектуальної власності, якщо цей зміст не виключає застосування таких заходів.

Заява про застосування запобіжних заходів подається до звернення з позовом і розглядається у дводенний строк з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника така заява розглядається за його участю без повідомлення особи, щодо якої мається на увазі застосувати запобіжні заходи. При цьому суд має право вимагати від заявника обгрунтування клопотання про застосування запобіжних заходів, а також зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами. Застава надається шляхом внесення на депозит суду грошової суми. Якщо суд застосував запобіжні заходи, відповідач має право вимагати їх зміни або скасування, а заявник зобов'язаний подати до суду позовну заяву не пізніше 10 днів з дня застосування запобіжних заходів.

Застава звертається на виконання рішення про компенсацію відповідачеві шкоди, завданої застосуванням запобіжних заходів.

29. Захист цивільного права в порядку, передбаченому ст. 16 ЦК, не виключає одночасного застосування до суб'єкта, що припустився порушення, публічно-правових санкцій, передбачених відповідними законами.

30. Підзаконними актами способи захисту цивільних прав встановлюватись не можуть. Конкретизація в підзаконних актах способів захисту права, що передбачені Цивільним кодексом та іншими законами, не виключається. Але вона не має юридичного значення, оскільки управнений має право сам конкретизувати спосіб захисту права, який належне встановлено законом.

31. Якщо при здійсненні цивільного права особа порушує вимоги ч. 2 — 5 ст. 13 ЦК (порушує права інших осіб; завдає шкоди довкіллю або культурній спадщині; діє з наміром заподіяти шкоду іншій особі; зловживає правом в інших формах; нехтує моральними засадами суспільства; використовує право з метою обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем; дії особи кваліфікуються як недобросовісна конкуренція), суд може відмовити в захисті цивільного права або інтересу. Це — занадто жорсткі правила, і підходити до їх застосування треба вкрай обережно. Зокрема, століттями опрацьована судова практика і правова система розвинутих цивілізованих країн надає їм можливості наближати законодавство і судову практику до моралі, відступати від букви закону на користь моралі. У нашій країні, де основна маса населення не має твердого і усталеного соціального статусу, тобто перебуває в стані виживання (у такому стані знаходиться і основна частина суддів) можливість відмови в захисті права з моральних мотивів може бути використана всупереч інтересам суспільства.

32. У судовій практиці набула певної гостроти проблема виходу за межі позовних вимог при захисті цивільного права. Частина 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу [44] прямо розкриває принцип диспозитивності як розгляд судом справи, зокрема, в межах заявлених вимог. Пункт 2 ст. 83 ГПК [31] допускає вихід за межі позовних вимог лише за клопотанням заінтересованої сторони.

У зв'язку з цим треба було б враховувати наступне. Виходом за межі позовних вимог є присудження судом фактично більшого, ніж вимагає позивач, або фактично іншого, ніж вимагає позивач. Інша кваліфікація судом правовідносин, із яких виник спір, інше визначення правових норм, що застосовуються до спірних правовідносин, не можуть визнаватись виходом за межі позовних вимог. Викладене відповідає: 1) п. 3 частини першої ст. 84 ГПК, відповідно до якої в мотивувальній частині судового рішення вказуються обставини справи та законодавство, яким суд керувався (тобто законодавство, що поширюється на відносини, що виникли за даних обставин); 2) ст. 214 ЦПК, відповідно до якої при ухваленні рішення суд вирішує питання про наявність обставин, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, про правовідносини, зумовлені встановленими фактами (тобто, дає кваліфікацію правовідносин) та про правові норми, що поширюються на ці правовідносини.

Тим більше неприпустимою є відмова у позові, в якому позовні вимоги сформульовані не у відповідності з законом, якщо фактичний зміст позовних вимог визначений позивачем досить чітко. Функцією суду є не тільки належна кваліфікація спірних правовідносин, а і належна кваліфікація позовних вимог (хоч би формулювання цих вимог не відповідало формулюванню, яке міститься в законі).

1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

1. Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади захищають цивільні права та інтереси осіб шляхом скасування актів підвідомчих їм органів виконавчої влади (ст. 43 Закону «Про місцеві державні адміністрації» [128]). До державних органів, що можуть здійснювати захист цивільних прав та інтересів, слід віднести і органи прокуратури, що зберегли до прийняття відповідних законодавчих рішень право прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів (раніше такий нагляд іменувався загальним) (ст. 19 — 23 Закону «Про прокуратуру» [54]).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим має право зупиняти дію постанов і розпоряджень Ради міністрів Автономної Республіки Крим з питань виконання державних функцій і повноважень, а також право скасування постанов і розпоряджень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, віднесених до відання Автономної Республіки Крим (п. 26 ч. 2 ст. 26 Конституції Автономної Республіки Крим