Симона Вілар - Щаслива суперниця

Оце то новина! Виявляється, граф Норфолкський не такий і простий, якщо примудряється служити англійському королеві, не пориваючи з тамплієрами.

Я похитнувся, та все-таки повідомив графу, що один із «чорних каптурів» був жінкою. Я запідозрив це з першої хвилини, а потім остаточно переконався, коли вона кинулася втікати на човнику.

Я відвернувся, щоб поправити ґніт у світильнику, коли ж знову глянув на Едгара, мене вразив лютий вираз на його обличчі.

— Якщо це так, — задихався він, — якщо це дійсно вона… Проклятий виплодок пекла!

Наскільки я встиг розібратися в усьому, що відбувалося, в цій історії й справді не обійшлося без Бертради. Дочок Генріха Боклерка серед іншого жіночого племені вирізняла особлива закваска, в якій не останню роль грала незламна воля. Усе залежало від того, на що ця воля була спрямована. Прикладом могла служити моя кохана Матильда, що не здригнулася навіть тоді, коли розкрилася вся історія її стосунків зі мною. Але Бертраду, її зведену сестру, я зовсім не знав. Мені, однак, було відомо про тривалі негаразди в родині графа Норфолка й про те, що Едгар одержав титул завдяки палкій любові принцеси Бертради.

Чи могла ця жінка впокоритися з тим, що обранець зрадив її?

Але одне протестувати й відстоювати свою честь і зовсім інше — зважитися на те, що сталося сьогодні… Невже сестра моєї коханої здатна на кривавий злочин?

Ніколи в моїй присутності Тильда не згадувала про свою позашлюбну сестру. Чи було це пов’язане зі зневагою законних дітей до бастардів? А чи Бертрада й справді нічого не значила в очах імператриці?

В одному я був упевнений: моя кохана не мала родинних почуттів до дружини Едгара.

— Де зараз графиня Норфолкська? — запитав я навпростець.

Мені здалося, що очі Едгара лиховісно блиснули.

— Із самого Різдва вона гостює в абатстві Бері-Сент-Едмундс. Велике місто, постійно нові обличчя. До того ж, графиня дружить із настоятелем, превелебним Ансельмом. Чого не скажеш про мене.

— Ваша дружина, мілорде, як я помічаю, особливо шанує людей, які вам не до вподоби.

— Амінь, — посміхнувся Едгар. — Так повелося з самого початку. Весь цей шлюб був страшною помилкою, і ми обоє давно зрозуміли це. Але таїнство звершилося, й мені нічого не залишалось, як спробувати жити в мирі з дружиною. Я крізь пальці дивився на її відверту непокору, на спроби розпалити проти мене заколот. З провини Бертради загинув мій син Адам — і я переступив через це. Але якщо вона доклала рук до того, що трапилося сьогодні…

Я знову звернувся до нього:

— Якщо ви переконаєтеся в причетності леді Бертради, насамперед варто зберігати холоднокровність. Адже графиня — дочка короля, а що таке ненависть Генріха Бо клерка, я відчув на собі. Вам не вдасться розправитися з графинею, як із пройдисвітом Бігодом, адже гнів короля впаде не тільки на вас, але й на ваших кохану та дитя. Чоловік може вчинити з винною дружиною так, як вважатиме за потрібне: вигнати, побити, замкнути, назавжди зневажити. Але в нього немає права стратити її. Але ж саме це зараз у вас на думці, чи не так?

— Так, — стомлено промовив Едгар. — Якщо підтвердиться, що вона причетна.

Чи ж йому було не знати, що коли графська корона на континенті надає її власникові необмежені права стосовно підданих, то в Англії будь-який лорд — насамперед підданий самого короля.

І Едгара нічого не врятує, якщо він зважиться вийти за межі своєї влади.

Не вдаючись до пояснень, я запитав — чи зможе він впокоритися й залишити все таким, як зараз. Тобто продовжувати жити, повністю ігноруючи дружину.

Едгар похитав головою.

— Це мені над силу. Тоді я остаточно втрачу Гіту.

Дійсно — скільки б ми тут не міркували, залишалася жінка, що постраждала більше за всіх. Їй неможливо пояснити, що потрібно й далі терпіти й упокорюватися.

Ледь стримуючи стогін, Едгар мовив:

— Сам диявол радів, коли нас вінчали з Бертрадою. Ми втрапили в пастку — і я, і Бертрада, й Гіта. І хай допоможе мені Всевишній — я не знаю, як жити далі.

— Сере, млини Господні мелють повільно, але вірно. Хотів би запитати: чи не думали ви спробувати розірвати ваш шлюб із Бертрадою?

Едгар глянув на мене з подивом. Схоже, ця думка не спадала йому. І це зрозуміло. Розлучення було справою немислимо важкою, що потребувала величезних зусиль, невичерпного терпіння й чималих грошей. Бажаючим отримати розлучення доводилося багаторазово звертатися до Святого Престолу, жертвувати, роздавати праворуч і ліворуч хабарі впливовим духовним особам, принижуватися й збирати докази. А у випадку Едгара це на додачу вело за собою королівську немилість і, можливо, втрату титулу. Не кажучи вже про те, що факт розлучення вважався ганьбою для всього роду, до якого належав розлучений.

Я обережно викладав усе це Едгару, побоюючись викликати його гнів. Але він мав тільки схвильований вигляд.

— Мені доводилося чути, що навіть вінценосним особам не завжди вдається домогтися бажаного в таких справах.

— Це так. Але справи про розлучення коронованих осіб найчастіше торкаються питань політики й кордонів між державами. Простим же смертним куди простіше домогтися розірвання шлюбу. Гроші тут грають не останню роль, і не забувайте, що вплив ордену Храму в Римі досить великий.

Схоже, мені вдалося запалити в Едгара іскру надії. Коли людина в такому розпачі, саме й