Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Попередження президента Путіна під час саміту НАТО 2008 року, що Україна може розпастися, — це давня думка російських націоналістів, які розглядали Україну як штучну конструкцію. «Практично усі роки незалежності України, — відзначали українські аналітики 2009 року, — улюбленою розвагою наших північно-східних сусідів були фантазії про її неминучий розпад, якщо не сьогодні, то завтра — обов’язково»[249]. Ба більше, «колись подібні розваги були справою неосвічених маргіналів. Тепер це заняття стало модним, учорашні маргінали стали шанованими респектабельними представниками російської еліти, до думки яких прислухаються перші особи країни»[250].

Зневажливі погляди Путіна на Україну та його переконання в тому, що східну й південну Україну помилково віддали Радянській Українській республіці, були обговорені ще за десятиріччя до кризи. Того ж місяця, коли Путін виступив у НАТО, «Русский журнал» московського політтехнолога Павловського опублікував статтю під назвою «Операція “Механічний апельсин”», де виклав сценарій того, що трапиться через шість років у Криму[251]. Дмитро Тренін виявив, що в 2011 році, за президентства Януковича, коли місцеві «фашисти» відступили, в Москві обговорювали «велику геополітичну перебудову Північного Причорномор’я, у процесі якої південь України від Криму до Одеси відокремиться від Києва та сформує дружню Москві буферну державу»[252].

Світ запізніло, аж після настання україно-російської кризи, усвідомив, що Путін та його політичні й урядові союзники є серійними брехунами, які практикують мистецтво «маскировки» (технології введення противника в оману). У 2008 році, відповідаючи на запитання, чи має Росія плани щодо встановлення контролю над Кримом, Путін сказав, що півострів «жодним чином не є спірною територією». За його словами, «питання про якісь подібні цілі для Росії, вважаю, відгонить провокаційним сенсом». Він також додав, що «Росія давно визнала кордони сучасної України», а міжетнічні відносини у Криму є внутрішньою справою останньої[253].

Оцінка України як «штучної держави», висловлена Путіним у розмові з президентом Бушем, з’явилася у багатьох десятках російських видань, надрукованих величезними тиражами (деякі з них написані майбутніми лідерами російських маріонеток) і опублікованих задовго до збройного конфлікту на Донбасі. Подібні погляди фігурували в численних фільмах, які наголошували на українсько-нацистській співпраці, зображали Україну державою-банкрутом і прогнозували майбутній конфлікт із НАТО та США довкола України, що призведе до «громадянської війни»[254]. Від 2006–2007 років у Росії з’являються публікації, де дуже детально передбачено вигадані майбутні війни з Україною та розпад Української держави.

Луганський письменник Сергій Чебаненко був одним із перших, хто передбачив розвиток кризи 2014 року. Так званий «заступник міністра оборони ДНР» Федір Березін — автор 24 науково-фантастичних романів («історичне фентезі») на російську військово-націоналістичну й науково-фантастичну тематику, в тому числі «Війна 2010: Український фронт» (2009 рік) та «Українське пекло» (2011 рік, перевиданий у 2014 році)[255]. У 2009 році російське видавництво «Фоліо» (не слід плутати з однойменним харківським видавництвом) випустило книжку «Незалежна Україна: крах проекту», в якій Максім Калашніков стверджував, що Україна піде шляхом Югославії, розділившись на дві частини, і західна її половина воюватиме зі східними регіонами[256]. Ці погляди були перемішані із лиховісними сценаріями неминучого невиконання Україною в майбутньому своїх суверенних боргових зобов’язань і перетворення її на державу-банкрута. У фантастичному романі донеччанина Георгія Савицького «Поле бою — Україна: Зламаний тризуб» було описано майбутню війну між Росією та Україною. Військові НАТО, авіація США та західноукраїнські «націоналістичні найманці» починають зі знищення російськомовного населення країни, що провокує повстання на сході, півдні та у Криму. Росія енергійно допомагає російськомовним, і разом вони ламають «проклятий бандерівський тризуб!». Савицький впевнений, що Україна — «це наш останній і рішучий бій» для Росії[257].

Роман Федора Березіна «Війна 2010: Український фронт» також описує вигадану майбутню війну на українській території, яка знову-таки надзвичайно нагадує реальні події російської гібридної війни в Україні. Березін пише про «повстання» фашистів, конфлікт у Криму, громадянську війну та втручання Росії, яке потім поширюється на решту території України та Європи, що врешті-решт призводить до Третьої світової війни. І Савицький, і Березін, вихідці з Донецька, і в 2014 році стали на бік Росії та її маріонеток. Роман Олександра Сєвєра «Російсько-українські війни» ганьбить «помаранчеві» політичні сили, називаючи їх «русофобськими» й «фашистськими» та закидаючи їм наслідування прикладу «зрадника Мазепи, Петлюри, Бандери і українських націоналістів у XIX й XX століттях»[258]. Якщо замінити слово «помаранчеві» на «Євромайдан», то