Тамара Крюкова - Чарівниця з острова Гроз

Прикинув так і сяк, Знахарка вирішила, що як не крути, а доведеться звільнити Маріку з полону, інакше з нею ні за що не помиритися. До того ж можна було і ще одну вигоду мати — дістати знак влади. Непоказний камінець із дірочкою посередині таїв у собі неабияку силу, та от же ж яка заковика: його не можна було ні відняти, ні вкрасти. Власник амулета міг розлучитися з ним тільки із власної волі. У відьми так і свербіли руки роздобути жадану річ.

— Думай, як хочеш, але договір дорожчий за гроші. Віддай те, що мені належить, — смиренно мовила Знахарка.

— Я присяглася, що віддам обіцяне, але тільки після того, як опинюся на волі.

— Ти що ж, мені не віриш? — обурилась баба.

— Ані на гріш.

— Отак завжди, — нещиро зітхнула Знахарка й тут же хихикнула: — Може, і правильно. Часом важко встояти перед спокусою. Але ти ж не обманеш стареньку?

— Не суди по собі,— відрізала Маріка.

— Годі злитися. Я просто так запитала, для вірності. До речі, я хотіла попрохати тебе ще про одну послугу, — єлейним голосом мовила відьма.

— Чого тобі ще треба? — насторожилася Маріка.

— Та суща дрібниця. Обіцяй, що забудеш про наші сварки. З ким не буває.

— Мене з твоєї ласки ледве не спалили заживо!

— Не можна ж бути такою злопам'ятною! Зате я тепер дарую тобі життя. Так що ми квиті. Ну що? Мир?

— Гаразд, але й ти обіцяй облишити умишляти зле.

— Та невже ж я посмію тобі нашкодити? Вік твою доброту пам'ятатиму! — щиро пообіцяла стара.

Хитра Знахарка розуміла, що таку сильну чарівницю, як Маріка, краще мати в друзях. Вона підсіла до дівчини і змовницьки зашепотіла:

— Зсередини пагорб ні за що не відкрити, хоч сто років старайся. Та на всяку отруту є протиотрута, а на всяке закляття — інше. Щоправда, тебе ув'язнив тут дуже могутній чародій. Мені з ним не змагатися.

— Не крути. Прямо кажи: можеш знайти вихід чи ні?

— Куди мені? Я всього лиш дрібнота.

— Так що ж ти мені голову морочиш, якщо не можеш мене звідси визволити?

— А оце мені якраз під силу. Заклинанням своїм я проробила маленьку лазівку з протилежного боку пагорба. Пробач, тобі доведеться вилазити, мов кроту: брудно та незручно. А тепер мені пора. Чекай, я подам знак. І не здумай пити воду з джерела, а то, не приведи боже, знову заснеш, — суворо наказала Знахарка.

Підсмикавши поли спідниці, відьма вихром завертілася на місці. По підземеллю пронісся протяг, а коли все стихло, її і слід простиг.

Час рухався, як сонний равлик. Маріці не сиділося на місці. Вона тинялася по печері, розглядаючи химерні колони сталактитів. У голові роїлася тисяча запитань, і головне — що привело сюди стару відьму? Дівчина не мала сумніву, що Знахарка допоможе їй вибратися на волю, та в безкорисливість старої вона не вірила. Відьма була відомим ловцем людських душ, і плата, яку вона призначила, здавалася мізерною.

Минуло не менше години, а стара все не поверталася. Смолоскип догоряв. Вогник зіщулився й потьмянів. Маріка вже стала думати, що стара її обманула, як раптом почула під ногами шурхіт і писк. Придивившись, вона побачила зграйку мишей. Будь-яка дівчина на її місці здійняла б вереск, але Маріка не злякалась, а навіть зраділа такому сусідству. Її завжди дивувало, чого люди бояться крихітних сірих звірків. Дівчина нагнулась, аби ліпше розгледіти нових знайомих, і побачила, що миші поводяться доволі дивно. Вишикувавшись у колону — голова до хвоста, — вони попрямували в глиб печери.

Заради цікавості Маріка пішла слідом. При тьмяному світлі смолоскипа дівчина ледве розрізняла своїх провідників на долівці. Раптом миші зникли, як крізь землю провалилися. Маріка присіла навпочіпки і тут помітила у стіні вузьку щілину. Звідти на мить показалася вусата мордочка, пискнула, буцім підганяючи дівчину, і знову зникла в чорноті.

Маріка збентежено схилилася над лазом, таким вузьким, що пролізти в нього могла б тільки дитина. Дівчина ризикувала застряти там намертво. Та з іншого боку, в неї не було вибору. Ґнотик смолоскипа вже ледве тлів. Маріка лягла на живіт і по-пластунськи поповзла вперед.

Іноді їй здавалося, що рухатися далі неможливо. Вона скребла землю нігтями, щоб хоч трохи розширити вузький лаз, і вперто протискувалася до виходу. В голові паморочилося від духоти. Піт заливав очі, а кінця і краю все не було. Зовсім знесилившись, дівчина зупинилась, але тут же почула знайомий писк. Її лиця торкнулися крихітні лапки. Миші ніби понукували полонянку продовжувати путь. І Маріка поповзла знову.

Вона втратила лік часу. Щоразу, коли вона зупинялася, сірі друзі підбадьорювали її. Нарешті попереду замріло світло. Маріка з останніх сил протиснула назовні голову та плечі й знепритомніла. Знахарка витягла її з лазу, посадила, прихиливши до дерева, і привела до тями.

Зранена і розкуйовджена, дівчина була не схожа на саму себе. Волосся брудним клоччям падало на забруднене землею лице. Сукня перетворилася на лахміття. Навіть жебрачки на вулиці й ті мали охайніший вигляд.

— Так, це була не розважальна прогулянка, — поцокала язиком Знахарка й додала: — Але все-таки вдалося! Хіба я не молодець? А тепер давай обіцяне.

У нетерпінні потираючи долоні, відьма пританцьовувала навколо дівчини. Мало-помалу Маріка опанувала себе. Вона зняла з шиї ланцюжок і простягла