Маріанна Ласкава - Одна ніч з тобою змінить Все, Маріанна Ласкава

РОЗДІЛ 20

Вікторія

Вранці я прокинулася і знову почала ламати голову — що він задумав? Куди мене повезе цього разу? Ну, придумав же цю незрозумілу поїздку… І навіщо? Гаразд, тепер уже пізно відступати — все одно замучить, доки не погоджусь. А якщо не погоджусь сама — просто насильно забере. То краще зберу найнеобхідніше, і взагалі, візьму дві вечірні сукні. Хто знає, може, до ресторану закличе. Решта — дрібниці. Усе було готове. Навіть одяглася — просто, але злагоджено: джинси, кросівки, светр, поверх — піджак. Волосся зібрала у невимушеному вузлі, заколола шпилькою, макіяж — легкий, природний. Щось не хотілося особливо вбиратися, адже ж дорога… Раптом дзвінок у двері. Дивлюся на годинник — 8:30. Чомусь рано. Мабуть, не терпиться. Коли відчинила, побачила його — у звичайному спортивному одязі, але в руках дві склянки кави. Це було несподівано мило.

- Привіт Солоденька - усміхнувся він.

- Привіт

- Пустиш?

- а що можна не пустити?

- А ти думаєш мене щось зупинить?

- сумніваюсь

- Ну ось

- гаразд, заходь

Я відійшла, даючи йому пройти. Він напряму попрямував до вітальні. Я закрила двері і пішла слідом. У руках він тримав мою склянку кави.

- це тобі - передав мені 

- дякую, ти сьогодні добрий -  вражено промовила я.

- Для тебе завжди

- Дякую

- Ну що готова?

- ну начебто так.

- Чудово, тоді вип'ємо каву і в дорогу?

- як скажеш

Ми сіли на дивані, і хвилин п’ять мовчки пили каву. Але весь цей час він не зводив з мене очей. Так, наче намагався прочитати мої думки. Я не витримала першою:

- Так і не скажеш куди ми їдемо?

- ні, скоро сама все побачиш

- так не чесно!

- Все чесно солодка! Так що терпи..

- Гаразд! - Крізь зуби сказав я

Коли допили каву, він узяв мою валізу, і ми вийшли. У машині їхали мовчки. Лише через кілька хвилин я зрозуміла, що ми їдемо в аеропорт. Приїхали. Ми увійшли всередину, і я побачила на інформаційному стенді рейси до Лондона, Єгипту, Кіпру та Парижа. Серце раптово стрепенулося — я відчувала, що відчуваю відповідь, але не хотіла надихатися. Потім ми пішли на посадку... І там я побачила: наш рейс — до Парижа.

- Серйозно? В Париж?!

- Так!

- нічого собі

- Не зараз Віка, сядемо на місця і тоді поговоримо гаразд? Не потрібно на людях влаштовувати скандал

- ГАРАЗД!

І далі я мовчала поки ми не пройшли в салон, і сіли на свої місця і звичайно в бізнес-класі, було б дивно якби це був звичайний клас, і коли ми були одні, я почала:

- Ну і?

- Що?

- я чекаю на пояснення!

- Що Ти хочеш почути?

- Чому в Париж?

- хотів влаштувати тобі романтичний увікенд, тільки ти і я, і найромантичніше місто світу, завжди хотів там побувати з тією, яка мені подобається.

- Щоб мені було тому що пам'ятати коли ти поїдеш? Так сказати приємні спогади на прощання?

- Ні, щоб Ти могла це пам'ятати і знати що ніхто крім мене не робив для тебе таке! І ще й в такому місці

- Для мене і так ніхто нічого подібного не робив ... причому ніколи!

- я знаю тому і збираюся зробити для тебе більше, ніж це.. так що готуйся до цього солодка моя

- Єгор це зайве

- Ні

- так, не варто витрачатися на мене

- повір варто і не тільки це

- у мене немає слів

- їх і непотрібно, може ти щось хочеш? Ну наприклад, Пити чи щось поїсти? тут є сервіс, можу сказати щоб принесли

- Ні я нічого не хочу

- тоді ми скоро злітаємо можеш цей час поспати, це кілька годин так що можна встигнути і виспатися

- добре

І я вмостилася заплющила очі і намагалася заснути. Крізь сон чула, як він мене вкрив пледом, поцілував у щоку і тихо сказав

- приємних слів моя солодка дівчинка, коли приземлятимемося я тебе розбуджу ...а поки спокійно спи..

- Угу ... - Тихо сказала я і потім я заснула.

 

Єгор.

Я побачив, що вона заснула. Це добре — нехай відпочне. Я знав, що коли б вона не втомилася, то напевно провела б усе це ліття у суперечках ізі мною. Вона завжди така запальна, різка, непередбачувана… І саме це мені в ній подобається. Але я не хотів скандалити на очах у всіх, особливо зараз, коли все задумано так старанно. Поглянувши на неї, я помітив, як легко піднімається і опускається її грудна клітка, як трохи порушений легкий макіяж після дороги, як окремі пасма волосся вириваються із затяте чубчика. Вона виглядала трохи стомленою, але все одно красивою. Мабуть, ніч минула для неї безсонною — знаючи її характер, вона, певно, намагалася зрозуміти, куди я її везу, і чому раптово купив квитки до Парижа. Сподіваюся, що їй сподобається мій сюрприз. Усе, що я запланував, кожен етап цього шляху має сенс. Кожна деталь важлива. Особливо фінал… Той момент, про який я думав сотні разів, переглядав місця, прокручував слова у голові, годинами аналізував, як краще це зробити. Сподіваюся, що її відповідь буде "так". Бо якщо ні… Я не знаю, як я це переживу. Щоб не думати про те, що може піти не так, я вирішив подрімати. Зручно вмостився в кріслі, відкинув спинку, закрив очі. Нехай хоч хвилинка тиші, поки ще все в моїх руках, поки вона не знає, що чекає далі. Тільки я, вона і цей літак, що летить прямо у світанок над Парижем…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍