Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

Мілана з дітьми тепер проживала у Києві в новобудові. Андрій купив трикімнатну квартиру для сім'ї на другому поверсі дев'ятиповерхівки. Навмисне обирали серед квартир нижніх поверхів, щоб було зручно виходити на прогулянки. Тоді Мілана була вагітна донечкою.

Андрій багато часу проводив у відрядженнях по Україні. Він уже мав сою невеличку компанію по встановленню енергосистем в будинках. В більшій мірі працював на держзамовлення. В країні активно проходила відбудова. Відновлювали великі міста, оживляли містечка, а подекуди взагалі будували нове поселення. Чимало іноземних державпартнерів брали участь в благоустроях конкретних населених пунктів. Харків, Суми, Донецьк, Херсон, Запоріжжя, Луганськ все більше нагадували Британію, Швецію, Францію. Були поєднання японських, американських і навіть австралійських конструкцій. Однак все було стилізовано до української культури. Найбільше часу Андрій Тарасович проводив у своєму рідному Маріуполі. На очах місто розбудовувалося, оживало парками, сяяло куполами соборів, біліло новенькими яхтами на пристані. Школи та садочки поступово заповнювалися дітворою. Подружжя Дужих вирішило переїхати в Маріуполь, коли їхній приватний будинок буде повністю облаштований.

Мілана потребувала морського повітря. Після перших пологів здоров'я трішки підкосило. Деякий час навіть провела в Болгарії. Сину Володі тоді було два рочки. Залишився з бабусею Марією та дідусем Тарасом у Києві. Андрієві батьки уже не працювали і могли присвятити увесь свій час дорогому внучкові. Бабуся Олена з дідусем Романом частенько навідувались до сватів, тішилися внуком. Тітка Зоряна, а за сумісництвом хрещена мама, майже щодня ходила з племінником на прогулянки. Хрещений Михайло згодом теж підключився до виховання Володимира. Так що хлопчик отримував турботу з усіх сторін. І зростав він вихованим та сміливим. Хлопчика всі любили, але не розбещували. Недарма дід підполковником був, хоч і у відставці. Ростив внука як колись свого сина Андрія. Та й характером Володя пішов у татка. Такий самий зосереджений на своїй справі, відкритий до спілкування. Від Мілани отримав гарнющі карі очі. А згодом проявив себе не менш завзятим як його мама вчителька. Одним словом − гени.Піврічна розлука із сином була досить болісною для Мілани. Зв'язок підтримували, щодня бачилися он-лайн. Але хіба це замінить обійми, поцілунки, прогулянки? Так що трохи жінка недобула своє санаторне лікування. Відчувши себе оновленою, помчала до рідного краю.Народжувати вдруге не наважувалася. Бог змилувався та й завагітніла, благополучно виносила дитя всі дев'ять місяців і народила здорову донечку Улянку. Це була потіха для всієї родини. Чимось нагадувала тітку Зоряну. А кучеряве волосся перейшло від бабусі Марії.

Третя вагітність стала як грім серед ясного неба. Мілана ж так і не вийшла на роботу з першої декретної відпустки за станом здоров'я. А тут швиденько оговталася, повернулася у форму. Хотіла навіть завчасно виходити вчителювати у свій улюблений ліцей з поглибленим вивченням математики та інформатики.

Андрій неймовірно зрадів звістці про чергове батьківство. Його мрія про велику сім'ю ставала реальністю. Звичайно, хвилювався за дружину, як вона перенесе треті пологи. Однак лікарі запевнили, що всі показники в нормі, самопочуття вагітної відмінне. Єдине − довго переконував Мілану переїхати до Маріуполя. Вона більше тяжіла до Львова або Києва. Розуміла, що біля моря почуватиметься краще. Та й чоловік там народився, провів дитинство, навіть початкову школу завершив. Місто відновлювалося і готувалося завирувати щасливим життям. Отож зійшлися на тому, що переїдуть до свого будинку, коли там можна буде розвернутися з усіма дитячими речами.

 В столиці жилося добре. Їхній мікрорайон був досить ожвавлений молодими сім'ями з дітворою. Біля будинку знаходились ігровий майданчик і невеличкий скверик з лавочками і велосипедною доріжкою. За відсутності Андрія з Міланою часто залишалася свекруха або приїжджала мати. Зоряна останнім часом обходилася короткими візитами. У сестри було достатньо своїх клопотів.