Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

Художній роман про події в Україні в сучасні та майбутні роки. Історії кількох людей, які вірять у світле майбутнє і роблять свій внесок у перемогу. В головній ролі - вчителька інформатики, яку війна перенесла зі столиці в невеличке село. Наречений робить їй пропозицію 15 лютого 2022 року, але весілля відклали на невизначений термін.

Глава 1

Сонце вже давно закотилось за обрій, відійшло на відпочинок. Сердитий вітер раз-у-раз посмикував величні ясени за чуби, похитував верховіття старих горіхів, скреготом терся об шибку гілкою сонної черешні. Сірі хмари нависли над селом, наближаючи пізній вечір. В хатині було затишно і тепло. В двері тихенько постукали. Один раз, пауза, потім ще тричі підряд. Накинувши теплий плед на плечі, тендітна постать поспішила відкрити гостеві.

− Привіт... змерз? − жінка притулилася до широких грудей і посміхнулася.

− Сонце моє, − чоловік обійняв її за тонкий стан і ніжно скуштував жадані вуста.

Довго стояти так не барилися, часу до світанку обмаль. Пройшли в гостину, звільнилися від верхнього одягу і примостилися на пухнастому килимі біля каміну. Багаття грайливо потріскувало, даруючи загадкове тепло. Телефони відключили, щоб жоден сторонній звук не вкрав бодай хвилинку їхнього часу. 

Спершу сиділи мовчки, вдивляючись у вічі, читаючи несказане прямо з глибини душі. Слів їм не треба, вони розуміли одне одного, читали як відкриту книгу. Втома, смуток, тривога, відчай − усе позаду. Зараз тільки вдвох, без зайвих розповідей про те, що відбувалося десь там, за межами цього затишного прихистку.

Жінка торкнулася чоловічої неголеної щоки. Гість поцілував її тендітні пальчики і допоміг піднятися на ноги. Покрутив немов у танці, зачаровано вдивляючись у ясні очі коханої. Сьогодні вона була особливо прекрасна. Волосся хвилею спадало на плечі. Шовкова сукня з тонким мереживом навколо шиї та зап'ястя підкреслювала жіночі принади. В інший день вони обов’язково сходили б у ресторан або прогулялися. І сукня тоді милувала би очі обранцю. Але зараз вона була зайвою. Кілька рухів і шовк залишився на килимі, жадібно вбираючи тепло багаття, бо тіло уже було не в його досяжності. Двоє сплелися в палкій пристрасті після тривалої розлуки. Його вуста лоскотали тендітну шию. Злегка покусував мочку вуха, нашіптуючи: "моя... жадана...". Жіночі губи відповідали взаємністю: жадібно досліджували кожен сантиметр змужнілого торсу, час від часу припадаючи до гарячих вуст коханого. Іскри в багатті вже не здавалися такими яскравими, як ті, що проскакували між двома молодими тілами. Ніхто не зазначав часу, скільки тривала насолода. Врешті стомлені, але приємно розслаблені, притихли поруч, вдивляючись у зоряне небо, якби таке було видним крізь стелю і покрівлю будинку. Чоловік прихилив голову на груди коханої і слухав мелодію її серця. А воно все співало і грало в унісон з його серцем...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍