Mihael Fartush - Чорна прірва, Mihael Fartush

- Ви мене погано знаєте, інспекторе. Я вважаю, що вчинив правильно. Ми просто зобов'язані сколихнути цей похмурий, гниючий світ, адже таких, як я, з кожним днем стає все більше.

- Такі як ви прагнуть повернути епоху Середньовіччя, сповнену хаосу і плутанини, безперервних воєн, інквізиції, руйнувань і голоду. Складно уявити, що середньостатистичний громадянин почуватиметься комфортно в суспільстві, де людське життя не має жодної ціни.

- Воно і зараз не цінується. Це для вас воно дороге, тоді як для решти, ваше життя і життя мільйонів інших нічого не варте. Якщо ви загинете тут, знайте, через кілька днів вам знайдуть заміну. Ваша сім'я через роки буде гарячково переглядати фотографії, намагаючись згадати ваше обличчя. Так пішли в небуття мільярди людей до нас, так підемо і ми. І немає жодної різниці, злочинець ти чи добропорядний громадянин. Держава вигадала концепції про соціальний статус і громадянські права, щоб хоч якось розділяти людей на корінних громадян країни і мігрантів, жебраків і багатих, інвалідів і здорових, темношкірих і світлолицих.

- Ви не дурна людина, Міхале, але все, у що ви вірите, - помилкове. Ви могли б стати шанованим членом суспільства, але обрали шлях заперечення. Систему не здолати, ні вам, ні іншим зі схожими поглядами. Ви породжуєте ненависть, вважаючи себе вправі вирішувати кому жити, а кому померти.

 - Судячи з усього, ми все-таки живемо в різних світах, хоча перебуваємо зараз в одній камері. Я не можу зрозуміти вас, а ви не в змозі зрозуміти мене, - з безнадією розвів руками Краник. - Щось вони там довго мовчать? Мабуть, понаробили в штани. Уся ваша система боїться мене, і не знає, що робити з цим страхом. Скоро вони приженуть спецпризначенців, снайперів, цілу армію, озброєну до зубів проти одного пістолета, який знаходиться в моїй кишені.

  Раптово біля коридору смертників з'явилася делегація з кількох високорослих чоловіків у цивільному одязі.

- Хто з вас тут старший? - запитав один із них.

- Припустимо я, - відповів Альберт, насторожено роздивляючись прибулих.

- Відповідайте за формою.

- Старший зміни охоронців Альберт.

- Зрозуміло. Це я з вами розмовляв телефоном. Мене звати Джеймс, але не плутайте мене з Бондом. Наш підрозділ понад півстоліття займається звільненням заручників по всьому світу, і вашого інспектора ми постараємося витягнути цілим і неушкодженим. Скажіть, заступник начальника в'язниці ще не приїхав?

- Поки що ні, але ми його очікуємо з хвилини на хвилину.

- Погано. Ми не зможемо почати операцію, доки не прибуде більш компетентна і відповідальна людина. І взагалі, як ви і ваші люди могли допустити таке?

Альберт опустив голову, не в силах заперечити.

- Тепер ви і ваші підлеглі надходять у моє розпорядження і виконують усі мої накази, - продовжив Джеймс. - Перш за все, звільніть приміщення, у вашій присутності немає потреби. До речі, інші ув'язнені знають про подію?

- Поки що ні. Але це лише питання часу. Варто одному що-небудь довідатися, і за півгодини всі будуть у курсі.

- Заспокойте ув'язнених, повідомивши, що проводяться навчання з відпрацювання дій у позаштатних ситуаціях. І всіх охоронців попередьте. Інші «смертники» можуть чути, що відбувається в сусідніх камерах?

- Ні. Шумоізоляція камер має найвищий показник.

- Чудово. Я, до речі, був у вашій в'язниці кілька років тому, коли в заручники взяли начальника в'язниці. Незрозуміло, що у вас відбувається. В інших в'язницях подібного неподобства немає.

Джеймс і його люди почали озиратися навколо, у пошуках затишного місця для приховування снайперів.

- Стелі високі, це добре, - неголосно зауважив Джеймс. - У коридорі сховатися ніде. Доведеться встановити муляж стіни. Ось тут підходяще місце, хоча, якщо злочинець зробить кілька кроків уперед, то помітить снайпера. Доведеться імпровізувати.

- Ви хочете випустити його назовні? - осмілівши, запитав Альберт.

- Це не ваша справа, - холодно відповів Джеймс. - Запитання ставитимуть вам. Що, крім вертольота, ще вимагав злочинець?

- Каску, бронежилет і автомат.

- Хитрий бестія, - усміхнувся Джеймс. - Бронежилет ми дамо. При влучанні в голову він не допоможе, а каска... Хоча і вона не виручить його. Принесіть каску, бронежилет і автомат. - Розпорядився він.

Один із підлеглих Джеймса моментально кудись зник.

- До речі, ми привезли Гарольда, - Джеймс вказав на чоловіка, який явно відрізнявся від інших. Він стояв осторонь із розгубленим виразом і був нижчим за середній зріст.

- Я не маю до цього жодного стосунку, - забурмотів він, мабуть, уже не вперше повторюючи ті самі слова. - Так, у молодості я був знайомий із Міхалом Краніком, але після цього наші шляхи розійшлися.  Що ви від мене хочете?

- Ми нічого не хочемо, це ваш колишній приятель жадає зустрічі з вами. З вашою допомогою він вирішив покинути нашу країну, - промовив Джеймс напрочуд спокійно, хоча вузьколобість Гарольда його дратувала. - Там усередині він узяв у заручники одну людину, і наше завдання переконати його відпустити заручника і здатися владі. В іншому разі, нам доведеться знищити його і буде шкода, якщо при цьому постраждає заручник.

- А що ви хочете від мене? - Гарольд так і не зрозумів, навіщо його сюди привезли.

- Ви по-дружньому поговоріть із Міхалом і переконайте його в тому, що буде краще для всіх, якщо він здасться владі і відпустить заручника.

- Він мені не приятель і не послухає мене. Хто я для нього? Можливо було б розумніше запросити його сім'ю для таких бесід, - упирався Гарольд.

- Він хоче поговорити з вами і полетіти на вашому вертольоті в Мексику. Але до цього справа не дійде. Ви поза небезпекою, не переживайте. Ви потрібні Кранику, і він вас не зачепить.

 Тим часом інші члени делегації продовжували уважно досліджувати обстановку: обмацували двері, що ведуть до коридору до смертників, заглянули в кімнату для охоронців, уважно вивчаючи зображення з камер спостереження. Немов собаки-шукачі, вони оглядали кожен куточок.