Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Садіть на глибину близько півметра, - зазначила жінка. – І у світлому місці. Із насіниною не кваптеся, - протягнула хлопчику крихітний мішечок та розписаний аркуш. – Для її розкриття потрібен час.

- Угу, - кивнув учень і забрав насінину з інструкцією по її пророщенню.

- Дякуємо, - піднявся викладач, забираючи з жіночих рук інші рослини.

- Приходьте ще. Хай усе росте та квітне.

- Дякую. Вам того самого.

- Дякую, - вклонився їй Хаол.

Ракор забрав кошик із попередніми покупками та пішов назовні, закликаючи за собою вихованця.

Покинувши двір Золотої вежі, чоловік з хлопчиком повернулися до возу, поставили на нього усі придбання, сіли самі та рушили назад у академію. Хвилин двадцять вони їхали в тиші того суму, який навіяла остання розмова. Бесіди на відволічені теми не приходили на думку, а обговорення нових іграшок здавалося недоречним. Тож мовчав як вчитель, так і його учень, очікуючи, коли ж ця гнітюча атмосфера спаде сама собою.

- Вчителю, - неголосно гукнув його Хаол, стискаючи свою рибу руками.

- М? – дивився той на дорогу.

- Скоро ми повернемося до академії? Я вже зголоднів.

- Їхати нам ще години дві, - подивився старший на дитину. – Можу тобі начаклувати щось, якщо хочеш.

Хлопчик несильно кивнув.

- Добре, чого ти бажаєш? Опиши мені, - повернувся Ракор до хлопчика.

- Я люблю рибу у клярі та рис або локшину. Може ракотомі хочу… - відвів погляд у сторону.

- Я рибу у клярі вже дуже давно не їв, тож навряд зможу її начаклувати. Давай тоді ракотомі, - перевернув руку долонею до неба та покрутив над нею другою, створюючи цілу миску супу із локшиною та морепродуктами. – Тримай, - простягнув їжу дитині.

- А ви будете щось їсти? – глянув Хаол на це, відсторонив іграшку униз, стиснувши її хвіст ногами, та узяв страву.

- Маги мого рівня вже не їдять, - начаклував він палички, які віддав учню. – Ті фізіологічні потреби, які у мене залишилися, можна задовольнити тільки у ліжку.

- Сон? – виловив хлопчик трохи локшини та із сьорбанням засмоктав її до рота.

- Кхм, так, - відвернувся педагог до дороги.

- А ви багато спите, вчителю? – відпив він бульйону з самої миски.

- Годин п’ять мені вистачає.

- Хм, так небагато, - жував Хаол. – Я сплю усю ніч. Коли виходить, - виловив шматочок риби та з’їв.

Ракор співчутливо покосився на вихованця:

- Як часто тобі сняться погані сни?

- Не знаю, не часто, - знизав він плечима. – Рази три на тиждень.

- І ти називаєш це «не часто»? – здивовано повернувся він до дитини.

Хлопчик глянув на педагога:

- Раніше вони мені снилися щоночі. А зараз бувають і нейтральні сни, - невимушено продовжив їсти.

«Жах, - вражено відвернувся чоловік. – Так спокійно говорити про все це. Що ж він пережив, якщо ЦЕ у нього не викликає жодних емоцій? – напружено покосився на учня. – Бр, - здригнувся та відвів погляд у протилежний бік. – Краще про це не думати. Така дитина гарна, а вже такий жах пережила.»

- Сподіваюся, - більш обнадійливо продовжив Ракор, - із новим ліжком погані сни снитимуться тобі ще менше, - подивився на Хаола.

- Угу… - кивнув той, прожовуючи молюска. – До слова, вчителю, - проковтнув він їжу та з насторогою покосився на старшого, почавши шепотіти: - Ми вкрали всі ці речі…? – кивнув хлопчик на свої іграшки та квіти. – Я не бачив, як ви віддавали безсмертним гроші… Чи для вчителів усе безкоштовно?

- Хах, Хаоле, - потішився чоловік цьому наївному запитанню.

- Люди, я бачив, купляли магічні речі за гроші… - продовжував той.

- Хаоле… - із усмішкою протягнув викладач. – Справа не у тому, що я вчитель, а у тому, що я маг.

Учень спантеличено насупився.

- На території Золотої вежі усі товари є безкоштовними для магів, - відповів Ракор. – Усі ці іграшки та квіти є результатом чаклування безсмертних, - вказав він на покупки. – Так само, як я тобі зараз начаклував їжу, вони чаклують усі ті товари.

- Тоді навіщо ми туди їхали, якщо усе це ви можете начаклувати самі? – ще більше здивувався хлопчик.

- По-перше, - виставив чоловік палець, - аби ми просто провели час разом та кудись виїхали з академії, подивилися околиці і погуляли. По-друге, щоб ти подивився усе різноманіття товарів та мав з чого вибрати. Бо якою б не була моя фантазія, я не можу знати усього, що може подобатися водяній крові, а у тебе надивленність ще невелика, аби ти сам міг зрозуміти які іграшки ти хочеш. По-третє, товари безсмертних відрізняються від того, що я міг би створити сам. Ти вже маєш знати, що будь-який предмет, який створює маг, складається з його магічної сили. А вона має свій унікальний колір, який може тобі підходити чи не підходити. Коли дві магічні сили торкаються одна одної, що відбувається?

- Вони обмінюються магічними частинками? – неголосно відповів Хаол.

- Так, - кивнув викладач. – На їх кордоні з’являється змішання магічних сил і так, як ти ще учень – ти активно всмоктуєш ці сили, від чого росте твій ахор. Але, - виставив Ракор палець, - у безсмертних магів є майстерність створювати якісь предмети із чистою магічною силою. Тобто, результати їх магії хоч і наповнені силою, однак вона є малої концентрації та абсолютно чиста. Розумієш, що це означає?

- Не зовсім…

- Якщо подивитися через неонор на ці іграшки, - кивнув старший на велику рибу, - то вони будуть білими – без кольору. Тобто, коли ваші сили будуть змішуватися, це ніяким чином не вплине на тебе. Це абсолютно безпечний спосіб всмоктування магічних сил. До того ж твоєї власної концентрації, під яку підлаштовується сила. Я не знаю, як вони це роблять, але майстерність безсмертних у побутовій магії вражає мене. Це треба довго та копітко практикуватися, аби досягти такого результату.

- І знову ви все звели до практики, - невесело відвернувся Хаол, продовживши сьорбати суп.

- Хах, бо це дійсно вражає! Спробуй щось створити та подивися на це через неонор. Тоді сам зрозумієш, чому я так захоплююся майстерністю безсмертних. Все ж не просто так вони носять золотий одяг та так сильно відрізняються від інших магів.