Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Олеся не моргнула, але всередині все стиснулося в неприємному передчутті.

Світлана витримала паузу, ніби смакуючи ефект від своїх слів, потім відкинулася назад, знову ставши безтурботно розслабленою.

— Просто подумала, що тобі варто знати, — додала вона, знизавши плечима. — Поки не пізно.

Олеся відчувала, як наростає важкість у грудях, але не дозволила собі зайвих емоцій.

— Це ви надсилали мені повідомлення?

— Яке?

Брюнетка здивовано округлила очі, але Олеся могла точно сказати, що перед нею ще та актриса. І ця дамочка цілком може бути автором учорашнього послання.

— Не важливо.

— Максим встиг багатьох «обдарувати», — театрально зітхнула Світлана й елегантно відпила з келиха.

І в цей момент до них повернувся Максим.

Його погляд ковзнув по Світлані, потім зупинився на Олесі.

— Усе гаразд?

Світлана повернулася до нього з бездоганною посмішкою.

— О, Максиме, — протягнула вона, нахиляючи голову. — А я саме знайомилася з твоєю чарівною супутницею.

Максим не відповів одразу, його погляд знову повернувся до Олесі.

— Сподіваюся, не надто наполегливо?

— Я завжди поводжуся бездоганно, — усміхнулася Світлана, випереджаючи відповідь Олесі.

Але Олеся більше не чула її слів. У голові крутилася тільки одна думка: «Якщо він зрозуміє, що я закохалася, то він зі мною розлучиться».

Вони ніколи не говорили про свої минулі стосунки. Та й навіщо? Її влаштовувало те, що було між ними. Влаштовувало до цієї секунди. Тепер же всередині, ніби щось зрушилося.

Вона подивилася на Максима, але він уже перевів увагу на Світлану. Його обличчя залишалося непроникним, а погляд — спокійним, але уважним; інтонація жорсткою.

— Розмову закінчено?

— О, звісно, — Світлана злегка схилила голову, її усмішка стала ще тоншою. — Просто невелика дружня бесіда.

Максим окинув брюнетку холодним поглядом. Якось він не передбачив її появи на цьому вечорі. Потім знову повернувся до Олесі.

— Ти готова?

Дівчина хотіла сказати, що так, але раптом зрозуміла, що їй потрібен час. Розмова викликала відчуття липкого бруду. Хотілося хоча б помити руки.

— Мені потрібно в дамську кімнату, — замість відповіді сказала вона.

В очах Максима промайнуло роздратування, але він лише кивнув.

— Добре. Я почекаю тебе біля виходу.

Не озираючись, Олеся йшла в бік дзеркального коридору, що веде до туалетних кімнат. Йшла швидко і впевнено, ніби це могло допомогти їй позбутися неприємного відчуття всередині.

Чортів Максим, чортова Світлана! Вечір, який мав бути казковим, тепер здавався зіпсованим. Олеся відчувала, як злість змішується з роздратуванням, а десь у глибині — з досадою.

Що тепер? Удати, що нічого не сталося? Запитати Максима прямо?

Але головне — вона боялася почути відповідь. Просто, тому що вже закохалася. І якщо Світлана не брехала...

Вона не дозволить йому вирішувати, коли їй йти!